Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

Палац Володаря, в якому жила Еора, виявився дуже незвичайним. Архітектура чимось віддалено була схожа на східні палаци. Усі деталі — ажурні, як мережива. Відрізняла його від земних палаців велика кількість терас без поручнів. А от колір палацу постійно змінювався. Це розважалася Тейя, мати Еори. Вона любила змінювати колір за настроєм. Вранці палац міг бути кольору неба, а ввечері зеленим, під колір листя. На плече дівчини сіла пташка, розміром із горобця, але з довгим тонким дзьобом і колір пір'я її переливався від зеленого до жовтого, залежно від того, під яким кутом дивитися. У дзьобі вона тримала щільну пелюстку квітки, на якій було написано запрошення від матері відвідати її. Еора подякувала пташці й полетіла до неї. Тейя була теж високою і тендітною, як і всі електоси. На ній була довга сукня бірюзового кольору з найтоншої переливчастої тканини й світло-бузкові крила. Але найдивовижніше, на вигляд вона не була старшою за доньку.

— Люба, день весілля наближається. Гостей запрошено. Майже все готово. Але ти досі не вибрала сукню. Чи ти збираєшся вирушити на церемонію, прикрившись лише пір'ям? — лукаво додала вона.

— Та годі! Авжеж, я буду в сукні, — розсміялася Еора. — Просто я не хочу, як усі, бути в білому.

— Але це традиція. Ти дочка Володаря, і тим більше не можеш порушувати її. Якщо хочеш оригінальності, додай невеликий відтінок до білого, як у морських раковин. Нехай сукня переливається перламутром.

— Ой, а я навіть не подумала про такий варіант. Дякую тобі! Ти завжди розумієш краще за мене, що я хочу, — зраділа вона й обійняла матір.

Рита відчула, що Tейя їй дуже близька... саме їй, а не тільки Еорі. Очманіти! Так це ж Лана! Тут вона моя мати... Оце так сюрприз! — нарешті зрозуміла вона свої відчуття. Рита усвідомлювала, що такий варіант був можливий, і не тільки такий, але однаково, такий розклад ошелешив. Тут узагалі все дивувало і викликало захват. Можливість чаклунства нескінченно захоплювала. Рита уявляла, як би вона у своєму світі використовувала такі таланти... можна легко змінювати колір волосся, одягу. Можна літати... розмовляти з тваринами та рослинами. Поки Рита віддавалася мріям, Еора прилетіла на побачення з Кеонолом. Наречений був вищий за неї, з довгим білим волоссям, заплетеним у довгу косу. Цей красень не зводив очей із коханої.

— Який я радий бачити тебе, моя красуне! Ти ж знаєш, без тебе мені погано, нічого не тішить.

 Вона щасливо розсміялася й обійняла його.

— Приготування до нашого возз'єднання займають чимало часу й сил, хоча я б усе організувала скромніше, але... наші родичі цього не допустять.

 Кеонол розреготався.

— Знала б ти, як мої роздуваються від гордості, що породичаються з твоєю родиною! — і жартома смикнувши її за пасмо, шепнув: — Якби я знав хто ти, за народженням, побоявся б знайомитися, — а потім міцно обійняв, зі словами:

— І добре, що не знав, я б упустив свою долю, своє життя.

Електоси вибирали пару на все життя. Якщо не виходило зустріти людину, призначену долею, просто від почуття самотності не одружувалися. Так влаштований був цей світ. День за днем Рита дізнавалася все більше про можливості електосів. Енергію вони отримували від польоту. Як це працювало, вона так і не зрозуміла, але п'янке насичення енергією з'являлося саме від цього. Жили, судячи з усього, вони довго. Еорі було 67 років, а на вигляд вона мала 17-18... Тут узагалі все було по-іншому. Устрій світу, плин часу, звичаї. Навіть «зчитуючи» прожиті роки Еори, Рита багато чого не розуміла. Вона ніде не зустрічала агресії, люті. Світ був ідеальний і гармонійний. Так буває хіба? Адже люди завжди залишаються людьми, і в кожній душі є не тільки світлі сторони, а й темні. А тут наче темний бік ампутували. Якийсь світ утопії. Щось було не так.

Весілля наближалося, турбот ставало дедалі більше, й Еора попросила Пінну решту днів пожити в палаці, виділивши їй кімнату по сусідству. Помічниця нещодавно сама вийшла заміж і розуміла, що подрузі потрібна не стільки допомога в підготовці, скільки моральна підтримка. Вночі Еора прокинулася від того, що відчула чиюсь присутність у кімнаті. Спочатку вона вирішила, що їй здалося, але коли її ковдра почала підійматися і хтось, ковзнувши під неї, притулився до дівчини, вона вперше в житті злякалася... і не просто злякалася, вона жахнулася і здійняла такий вереск, що його чули, напевно, і на іншій планеті. Примчала Пінна, і ввімкнула світло... Те, що вони побачили, шокувало всіх... усіх трьох... порушником спокою виявився Віотус, чоловік помічниці. Він скучив за коханою і вирішив зробити сюрприз, але помилився кімнатою. Ось тут Рита нарешті побачила нормальні емоції... Пінна схопила рушник, який опинився під рукою, і накинулася на чоловіка. Той у шоці все ще сидів у ліжку Еори. До тями його привів цей самий рушник. Хлопець вискочив із ліжка, волаючи, що він помилився, що вона має все зрозуміти і пробачити. Але дружина нічого не чула, і продовжувала шмагати чоловіка, ганяючись за ним кімнатою, вигукуючи лайку, погрожуючи судом і всіма карами Вселенськими. Він намагався втекти, але Пінна не відставала. Вона шмагала й лаялася. Нарешті Віотусу вдалося вискочити з кімнати в сад, і він помчав галявиною. За ним мчала розлючена дружина, розмахуючи рушником, і віник, нацькований нею. Коли Пінна промахувалася, віник хльостко компенсовував промах. Еора, отямившись, розреготалася. Вона зрозуміла, що бідний хлопець скучив і пробрався до дружини, але вийшла помилочка...

Вранці Пінна з'явилася не виспана, але щаслива і збентежена.