Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Чому б і ні. Відправимо в одну з перших. Щоправда, так далеко я ніколи нікого не відправляла. Мені треба все продумати. Зустрінемося на повний місяць.

 Ясмін це сказала так, що всі зрозуміли — зустріч закінчено.

 Усі решту днів Рита з Ланою гадали, в який час і в яку країну занесе браслет.

Настав повний місяць. Цього разу хвилювалися вже і Ясмін з Радою. Ясмін зізналася, що їй довелося поспілкуватися з пращурами в сутінках, щоб правильно відкоригувати замовляння і дістала браслет зі словами:

— Ну, рідненький, покажи всю свою Силу.

 Усі встали на пентаграму, і співуче залунало замовляння.

«Вода та вогонь, повітря, земля!

Час над вами влади не має.

Сила стихій, допомоги благаєм,

Час поверни, Маргариту в минуле життя негайно впусти,

Джерело сили її, покажи!».

РОЗДІЛ 9

Рита розплющила очі. Світило яскраве сонце, співали птахи... але щось було не так...

— Дзеркало... де дзеркало?!

 Їй вдалося навіяти тілу, в якому вона зараз була, підійти до дзеркала... Це було абсолютно неймовірно! У неї були крила!!! Великі крила, як у ангелів. Дівчина була молодою, високою, стрункою, навіть занадто стрункою. Радше тендітною. У неї були гострі, але гарні риси обличчя, великі очі, загострені вушка, як у ельфів із казок. І довге, абсолютно біле волосся, заплетене химерними візерунками. Рита настільки була вражена, що не відразу зметикувала просканувати прожите життя цієї дівчини. Вона подумки видихнула, намагаючись заспокоїтися. Вона навіть не змогла себе співвіднести з нею... адже вона, Рита, була колись цією дівчиною. Насилу зосередившись, з'ясувала, що її звуть Еора, що вона принцеса, а її батько Володар цієї планети...

— Що?! Планети?! — Рита на якусь мить подумала, що дівчина, у тілі якої вона була, з’їхала з глузду, але одразу ж згадала про крила і вирішила, що це в неї дах поїхав від частих подорожей. Накрила паніка...

— Так, Ритулю, опануй себе! Рада казала, що моє завдання — спостерігати. От і не кипишуй. Заспокойся і просто дивися. Ні, ну Ясмін утнула... Ось це послала, так послала подалі... Сиди, Ритуля, і не відсвічуй... за перебігом справи розберемося.

Поки відбувався цей монолог із самою собою, Рита помітила, що в кімнаті вже шарудить, судячи з усього, служниця. Вона швидко застелила ліжко і принесла легку довгу сукню, схожу на грецьку туніку. Дівчина дуже відрізнялася зовні від господині. Вона була низенька й пухкенька. Обличчя було кругле, ніс картоплею, очі маленькі й близько посаджені. Чорні кучерики вибивалися з-під головного убору, схожого на чепчик. Рита покопалася у спогадах Еори. Ух ти! Виявляється, вони належали до різних рас. Раса, 

до якої належала Еора, називалася Електоси, а служниця, яку звали Пінна, належала до раси Рутти. Любовні романи між представниками цих рас вважалися ганьбою, причому для обох сторін. Діти від таких союзів були поза законом. Їх використовували на найнебезпечніших роботах, і вбивство такого ізгоя не вважалося протизаконним. Називали таких виродків Енти. Рутти не були рабами. Вони були просто іншими. У них не було крил, і вони володіли лише примітивною побутовою магією. Суспільство було побудовано таким чином, що прожиток і комфорт забезпечували рутти, а естетика, краса, законність і загальне керівництво було на електосах. У цьому суспільстві не було жорсткого поділу на панів і слуг. Пінна просто працювала в Еори як помічниця.

Дівчата весело базікали, поки Пінна допомагала вдягати сукню.

— Еоро, ти сьогодні зустрічаєшся з Кеонолом?

— Так. Я відправила йому звісточку вчора, і він відповів, що з радістю відвідає мене ввечері, — щасливо розсміялася та. — Як гадаєш, під нову світло-рожеву сукню підійде пір'я ніжно-зеленого кольору? Ось такого, — і клацнула пальцями.

 Крила набули ніжно-салатового кольору.

— Буде дивовижно. Йому сподобається, — з усмішкою сказала помічниця.

 Рита обімліла. Схоже, що магія в цьому житті була. Та ще й яка! Значить усе правда! Нарешті! Вона в якийсь момент почала вже сумніватися, чи була та Сила взагалі.

 Еора поснідала і полетіла в сад. Рита перебувала в повному захваті. Вона відчувала, як тіло наповнювалося енергією, силою і щастям у цьому польоті.

Дівчина обходила сад і спілкувалася з рослинами. Саме спілкувалася. Дізнавалася, чи достатньо вологи, сонця, чи не гризе хтось коріння. Одне дерево поскаржилося, що йому бракує сил для того, щоб дозріли плоди. Принцеса обійняла крилами стовбур дерева й поділилася з ним енергією. Гілки на дереві піднялися, а плоди, схожі на яблука, просто на очах почали рожевіти. Тіло дівчини наповнилося відчуттям щастя. Рита почала розуміти потроху взаємозв'язок електосів із природою. Сад вражав пишністю. Багато яскравих квітів і чарівний, трохи дурманний аромат навіював думки про прекрасне. Вона нарешті звернула увагу на те, що планета-то реально не Земля. Зірка, яка освітлювала її, була трохи більшою за Сонце й було два супутники, один трохи більший, другий менший. Вони не потрапляли в поле зору одночасно. Лише кілька хвилин вдавалося спостерігати їх разом, коли один супутник йшов на захід, а інший з'являвся з-за обрію на сході.