Sava - Чи це любов?, Sava

Випадкова зустріч — відновлення через час і зміни обставин

Минуло більше року з того моменту, як Сергій і Аліна втратили одне одного. Вони неодноразово перехрещувались на вулицях міста, дивилися один на одного з відстані, але жоден з них не мав сили порушити тишу. Всі ці зустрічі були тінями, що залишалися позаду, не торкаючись реальності.

Але все змінилось в один момент, коли їхні життя знову переплелися в одному з найбільш несподіваних місць. Це сталося в кафе, де Аліна зазвичай сідала на своєму улюбленому місці, на тій самій осінній терасі, яку вона любила, де запах кави змішувався з ароматом дощових листя. Це стало її власним простором, з яким вона була в змозі почуватися вільно, де нічого не нагадувало про його присутність.

Але цього разу, зайшовши в кафе, вона відразу відчула, що щось не так. Столик, до якого вона звикла, був зайнятий. І не кимось, а ним — Сергієм. Він сидів, відкинувшись у кріслі, з легким виразом задоволення на обличчі. Його очі, схоже, не помітили її спочатку. Та Аліна навіть не знала, чи хоче, щоб він помітив її. Вона повільно наближалася до його столика, з серцем, яке раптом забилося сильно, наче навмисно вдаряючись об груди.

Сергій, побачивши її, підняв погляд, і на обличчі не було звичного страху чи відчуження. Він посміхнувся, сміючись під носа, ніби щось йому стало відомо в цю мить.

— Ну, ти ж не подумаєш, що я все ще чекаю твій вибачення? — сказав він із сарказмом, намагаючись змусити її усміхнутись, як це було колись. — Бо я вже не розраховую, що ти знову на мене нагадаєш.

Аліна, піднявши брови, відповіла:

— Я насправді думала, ти вже повернувся в той світ, де нікого немає. Але, ось, сюрприз.

Вона нахилилася і сіла напроти нього, а її голос був спокійним, як у воді, хоча всередині все вирувало.

— Це точно сюрприз, — усміхнувся він, дивлячись на неї. — Ти, як завжди, точна у своїх оцінках. Ти ж не можеш просто дозволити мені втиснутись в твою реальність без твоєї участі, правда?

— Я не збиралася тебе «втиснути» у що-небудь, — відповіла вона, не приховуючи сарказму. — Але ти сам захотів прийти в мою зону комфорту, і тепер повертатись не хочеш.

Його сміх був легким і добрим. Він дивився на неї так, ніби вони справді могли бути друзями знову, хоча між ними було все, що вони колись намагалися забути.

— Чи ти маєш на увазі, що я зараз твоїм гостем? — Сергій підняв чашку кави, але погляд його залишався не тільки на чашці. Він уважно дивився на неї, і його очі були трохи м’якими, в той час як слова наповнювались новим, дещо безтурботним змістом.

Аліна глибоко вдихнула, спостерігаючи, як між ними немов прокидається якась здорова зухвалість. Це не була вже та боротьба за статус, не було страху втратити одне одного. Це було просто двоє людей, які сиділи, говорили і нарешті могли залишити все позаду.

— Я тебе не кликала, — вона глянула на нього із посмішкою, — але ти ж знаєш, як сильно я люблю сюрпризи.

— О, я це знаю, — Сергій посміхнувся ще ширше. — Це твоя суперсила: не дозволяти мені зникнути з твого світу, навіть якщо я цього не заслужив.

І, навіть якщо це звучало грубо, Аліна не могла не помітити щирість у його словах. Вони сиділи, як двоє знайомих, яких давно не було поруч, і тепер відчували, що щось змінилося. Між ними більше не було тієї старої напруги. Це було немов перше прощення, що почалося з жартиків і сарказму, але знову знову вибудовувалось на тих самих глибоких почуттях.

— Ну, ти виглядаєш значно краще, ніж я тебе пам’ятаю, — Аліна лукаво підняла брову. — Може, десь у тебе з’явилося бажання мені це довести?

— Якщо ти хочеш, щоб я був тобі ідеальним — я просто не можу це зробити. — Сергій дивився на неї серйозно, але в його голосі було щось таке, що викликало у неї непевну слабкість.

Але замість того, щоб відповісти на його слова, Аліна просто спостерігала. Вона відчула щось важливе, просте, і разом із тим глибоке: їй стало зрозуміло, що ця зустріч не була випадковістю. Вони обидва змінилися. І хоча це була лише одна зустріч, але вона несла в собі те, що жоден з них не міг би описати словами.

— І що тепер? — запитала вона, запізніло піднімаючи погляд, наче вдруге дивилася на нього знову. — Ми знову граємо в серйозну гру?

— Не знаю, — він знизав плечима, а в очах з’явилася зухвала іскра. — Але я б сказав, що на нас чекає багато більше сюрпризів.

Вони пили каву і сміялися, без всяких умовностей, без яких-небудь зобов’язань. І хоча кожен з них відчував, що повернення в минуле може бути небезпечним, вони знали, що це єдиний спосіб зрозуміти, чи готові вони почати все знову.

Їхній розмова поступово переходила від легких жартиків до більш глибоких спогадів. Сергій і Аліна сиділи за столиком, поглинаючи чашки кави і сміючись, немов двоє знайомих, яких об’єднують не тільки спільні спогади, але й час, який розвіяно вітром. Сміх був для них тим рятівним колом, через яке вони могли повернутися у часи, коли все було трохи простіше, навіть якщо між ними були розбіжності.

— А пам’ятаєш, як ти намагалася мені розповісти, що ти не любиш шоколад? — Сергій посміхнувся, підкидаючи чашку до губ. — Я досі не вірю, що ти дійсно в це вірила.

Аліна засміялася, опустивши погляд на стіл. Це було таке дрібне, на перший погляд, питання, але вони обидва пам'ятали його, наче це стало однією з перших перевірок їхніх стосунків.

— Це було не просто так! Я тоді дійсно не любила шоколад! — відповіла вона з іронією в голосі. — І ти вирішив мене переконати, що я просто не можу жити без шоколаду, і, як ти не дивися, я в кінцевому підсумку почала його їсти більше, ніж будь-хто інший.

— О, ну я ж завжди знав, що тебе можна зламати, — Сергій підморгнув. — Просто потрібно було знайти правильний підхід: шоколад, каву, потім ще пару твоїх улюблених фільмів — і ти, здається, відразу втрачала всяку силу волі.

— Ах ти! — Аліна скинула на нього погляд, в якому було все: і образа, і сміх. — Ну, не так уже й страшно, я зараз по суті майстер шоколадних тортів. Я думаю, у тебе мало шансів уникнути їх, якщо ти знову з'явишся у моєму житті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍