Sava - Чи це любов?, Sava

Повторний крок до минулого

Аліна прокинулась від першого сонячного променя, який пробився крізь штори її квартири. Вона довго не могла встати з ліжка, як завжди вранці. Погляд, здавалося, не фокусувався, і всі звуки навколо здавалися віддаленими, ніби вона перебувала в іншій реальності. Аліна закрила очі, намагаючись зловити той момент між сном і реальністю, коли можна було залишитись у цьому комфортному простору, де нічого не потрібно вирішувати. Але сьогодні був її день — день народження. І хоча вона більше не відчувала особливих святкових емоцій, цей день не обіцяв бути звичайним.

Вона завжди намагалася робити цей день якнайбільш звичайним. З часом він втратив для неї своє значення, адже не було більше тих, хто б радів за неї, як раніше. Вона більше не святкувала з друзями чи родиною. Цей день був просто днем, який нагадував їй про все, що залишилося позаду.

Але цього разу щось було інакше. Коли Аліна сіла на ліжку і потягнулася до телефону, її серце забилося швидше. На екрані засвітилося ім’я, яке вже давно вона намагалась забути. Сергій.

Її пальці на мить зупинилися, і думки змішалися в голові. Вона давно не отримувала від нього повідомлень. Навіть коли вони ще були разом, вона почала вчитися жити без його слів. Але зараз, через рік після того, як вони остаточно розійшлися, його повідомлення здалося таким несподіваним, що навіть повітря навколо змінило свою вагу. Він все ще був частиною її світу, навіть якщо і не фізично.

Вона відкрила повідомлення і прочитала його, не вірячи своїм очам. Текст був простим, без зайвих слів:

«З Днем народження, Аліно. Бажаю тобі щастя і спокою. Ти завжди будеш важливою частиною мого життя. Сподіваюся, ти здобула той мир, якого шукала.»

Слова його не було легко читати. Вони були короткими, але в кожному слові вона відчувала те, чого так довго не вистачало — правду. Вони не були наповнені емоціями, як у минулі рази. Це було наче побажання, яке він міг би написати кожному, але для неї воно звучало, як щось значне. Як запізніле визнання, яке давало їй надію, що в нього ще залишилось місце для неї в його серці. І одночасно, це було нагадуванням про те, що їхнє минуле вже неможливо повернути.

Аліна відчула важкий клубок в горлі. Ці прості слова розривали її спокій, витягуючи на поверхню все те, що вона намагалася приховати. Вона сиділа, дивлячись на екран телефону, і серце її билося все сильніше, як у бурі, що знову піднімає старі хвилі спогадів.

Але що вона мала робити з цим повідомленням? Залишити його без відповіді, як вона звикла? Чи відповісти, відкрити цей ворогуючий емоційний бокс і знову впустити його в своє життя, хоча все вже змінено?

Вона не знала, що саме змусило її так довго сидіти з телефоном у руках, але, врешті-решт, пальці почали рухатися. Вона написала відповідь, не замислюючись:

«Дякую, Сергію. Це важливо для мене. Спокій я шукаю, і, мабуть, він прийде тоді, коли я знайду себе знову. Ти теж будь щасливий.»

Знову тихо натиснула «відправити», відчуваючи, як серце піднімається до горла. Її рука все ще тримала телефон, але дихати стало важче, ніби вона щойно зробила крок на небезпечну територію, де більше не було простору для спокою.

Через кілька хвилин її телефон знову загудів. Вона глибоко вдихнула, перш ніж прочитати повідомлення:

«Я не думаю, що ти колись зрозумієш, як сильно я шкодую про нас. Але я не можу повернути все назад. Можливо, ти і не хочеш цього. Але якщо одного дня тобі захочеться поговорити… я буду там.»

Ці слова залишилися в її серці, ніби частина цього року, яку вона намагалася пережити. Вони були щирими, але водночас вони ставали черговим каменем на її душі. Вони не могли повернути час, і навіть якщо б вони намагалися, уже було запізно.

Аліна засунула телефон назад у кишеню, відчуваючи, як її серце потихеньку заспокоюється. Вона все ще не знала, що робити далі, але цей день — її день — показав їй, що і через рік вона все ще була важливою частиною його життя. І хоча ці почуття не можна було змінити, вона нарешті змогла прийняти те, що їхня історія закінчена.

Згадуючи все, що відбулося за цей рік, Аліна вирішила: сьогодні вона святкує не минуле, а своє життя, яке, хоч і не було ідеальним, все ж таки належало їй. І навіть якщо цього разу Сергій не був з нею, вона була готова рухатися далі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍