Дроянда - Тіні минулого , Дроянда
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Група друзів підійшла до старої вежі, що височіла в самому центрі міста. Її темні стіни здавалися покритими тінями, які ворушилися, ніби живі.
— Ви теж це бачите? — пошепки запитала Ліза.
— Так, — відповів Орест. — Це не просто будівля. Це пастка.
Анна стиснула кулак.
— Тоді ми повинні бути готові до всього.
Вони зайшли всередину.
Простір навколо них змінювався — коридори розтягувалися, двері з’являлися й зникали, і здавалося, що вони потрапили у нескінченний лабіринт.
— Він грається з нами, — буркнув Дмитро.
Раптом перед ними виникла фігура у темному плащі. Її обличчя було приховане капюшоном.
— Юан?! — вигукнула Вікторія.
Фігура повільно підняла голову, і друзі побачили, що це дійсно був Юан… але щось з ним було не так.
Його очі світилися темним світлом, а навколо нього кружляли тіні.
— Ви прийшли… — його голос був тихим, майже неживим.
— Що з тобою сталося? — запитала Анна.
Юан зробив крок уперед, і його тінь розтягнулася по підлозі
— Я зрозумів правду. Сутінковий князь не ворог. Він показав мені, що минуле не можна забути. Воно — частина нас.
Богдан зціпив зуби.
— Але це не означає, що ми повинні залишатися в ньому назавжди!
Юан похитав головою.
— Але це не означає, що ми повинні залишатися в ньому назавжди!
Юан похитав головою.
— Ви не розумієте… Ви теж станете частиною цієї вежі.
Темрява навколо нього загусла, і друзі зрозуміли, що це пастка.
— Нам доведеться битися, — прошепотіла Ліза.
Анна крокнула вперед.
— Ні. Нам доведеться його повернути.
Всі затамували подих.
Попереду було випробування, яке вимагало не сили… а серця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні минулого , Дроянда», після закриття браузера.
