Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Він каже — і це цілком зрозуміло — що безглуздо вимагати від нього, щоб він дбав за дітей чоловіка, який просто купається в грошах. Бачиш, Стівене, твій батько багатій казковий, бо завжди десь точиться війна.

Стівен. Ви можете мені про це не нагадувати, мамо. Щоразу, розгорнувши газету, мені на очі потрапляє наше ім’я: міноноски Андершафта! кулемети Андершафта! деся-тицалеві гармати Андершафта! підводні човни Андершаф-та! А тепер військовий дирижабль Андершафта! В Гарров мене прозвали «немовлятко з Вулвіча». В Кембріджі було те ж саме. В школі один маленький негідник зіпсував мою Біблію, ваш перший подарунок у день мого народження, написавши під моїм ім’ям «син і спадкоємець Андершафта й Лазаруса, що гендлюють Смертю й Руїною; адреса — Християнський Світ і Юдея». Але це було ніщо проти того, як усі підлещувалися до мене, тому що мій батько заробляв мільйони, продаючи гармати.

Леді Брітомарт. Не тільки продажем гармат, а також військовими позиками, що їх улаштовує Лазарус, мотивуючи це потребою кредиту для гармат. Знаєш, Стівене, це справді обурливо. Ці двоє людей, Андрю Андершафт і Лазарус, впрост тримають усю Європу під чоботом. Ось чому твій батько може поводитися так, як він поводиться. Він вищий за закон. Чи уявляєш ти собі, щоб Бісмарк, Гледстон або Дізраелі могли протягом усього свого життя так одвер-то нехтувати всіма громадськими і моральними обов’язками, як це робить твій батько? Вони просто не насмілилися б так робити. Я просила Гледстона втрутитися. Я просила «Таймс» втрутитися. Я просила лорда канцлера втрутитися. Але це було однаково, що просити їх оголосити війну султанові. Вони не хотіли, вони сказали, що не можуть на нього вплинути. Мені здається, вони його бояться.

Стівен. Але що фактично вони могли зробити? Адже він не порушує закону?

Леді Брітомарт. Не порушує закону? Він завжди порушує закон. Він порушив його, коли народився, бо батьки його не були повінчані.

Стівен. Мамо! Невже це правда?

Леді Брітомарт. Авжеж; тому ми й розлучилися. Стівен. Він одружився з вами, не сказавши вам про це?

Леді Брітомарт (трохи збентежена цим висновком). О, ні. Треба віддати йому належне: Андрю так не зробив. До того ж ти знаєш гасло Андершафтів «Без сорому». Всі про це знали.

Стівен. Але ви сказали, що це спричинилося до вашої розлуки.

Леді Брітомарт. Так, бо не досить було йому, що сам він підкидьок, а ще хотів він тебе позбавити спадщини заради другого підкидька. Цього я не могла стерпіти.

Стівен (засоромлений). Ти хочеш сказати, заради... заради...

Леді Брітомарт. Не затинайся, Стівене. Кажи виразно.

Стівен. Але це так жахливо для мене, мамо. Розмовляти з вами про такі речі!

Леді Брітомарт. Мені це теж неприємно, надто, що ти поводишся, як дитина, і своїм збентеженням тільки ускладнюєш справу. Лише люди середнього класу, Стівене, німіють у безпорадному жаху, виявивши, що на світі існують нікчемники. Люди нашого кола повинні вирішити, що зробити з негідниками, ані трохи не втрачаючи самовладання. Тепер постав просто своє запитання.

Стівен. Мамо, ви зовсім на мене не вважаєте. Бога ради, або поводьтеся зо мною, як із дитиною, як ви завжди це робите, і не розповідайте мені нічого, або розкажіть усе й дозвольте мені сприйняти це, як я зумію.

Леді Брітомарт. Я поводжуся з тобою, як із дитиною? Що ти хочеш цим сказати? Дуже неввічливо й невдячно з твого боку казати такі речі. Ти знаєш, що я ніколи з жодним із вас не поводилася, як з дітьми. Я завжди вважала вас за своїх друзів і товаришів і давала вам повну волю робити й казати все, що заманеться, аби воно було гідне моєї ухвали.

Стівен (у відчаї). Я гадаю, що ми були негідні діти найгіднішої матері. Але прошу вас цього разу дати мені спокій і розповісти жахливу історію мого батька й про те, як він хотів усунути мене заради іншого сина.

Леді Брітомарт (вражена). Іншого сина? Я ніколи нічого подібного не казала! Мені це й не снилося! Ось що трапляється, коли ти мене перебиваєш!

Стівен. Але ви сказали...

Леді Брітомарт (перебиваючи його). Будь хорошим хлопцем, Стівене, вислухай мене терпляче. Андершафти походять від одного підкидька, що його знайшли в парафії св. Андрю Андершафта. Це було дуже давно, за царювання Якова І. Отже, цього підкидька взяв за сина один зброяр. Згодом цей підкидьок дістав у спадщину діло, і, щоб віддячити або додержати, може, обітниці якоїсь, він і собі взяв у прийми підкидька, якому теж у спадщину залишив своє діло. Цей підкидьок учинив так само. Відтоді гарматна виробня завжди переходила до підкидька, що його брали у прийми й давали йому ім’я Андрю Андершафт.

Стівен. Але невже вони ніколи не одружувалися? Невже вони не мали законних дітей?

Леді Брітомарт. О так, вони всі одружувалися, як і твій батько; і вони були досить заможні, щоб придбати землі для своїх дітей і достатньою мірою забезпечити їх цим. Але вони завжди брали в прийми й виховували якогось підкидька, що йому передавали своє діло. І, звичайно, через це вони жорстоко сварилися зі своїми дружинами. Твого батька взяли в прийми, і він запевняє, що вважає за свій обов’язок підтримувати ту традицію, що існує, і взяти в прийми когось іншого, що йому він міг би передати своє багатство. Я, звісно, не могла на це погодитися. Можливо, що це мало деяку рацію за тих часів, коли Андершафтам вільно було одружуватися тільки з жінками свого класу, що їх сини не здатні були керувати великим майном. Але не було жодних підстав обминути мого сина.

Стівен (непевно). Я боюся, що не спромігся б керувати гарматною виробнею.

Леді Брітомарт. Дурниці! Ти міг би найняти управителя за платню.

Стівен. Мій батько, очевидячки, був невисокої думки про мої здібності.

Леді Брітомарт. Дурниці, дитино моя! Адже ти був ще дитинча. Твої здібності не відігравали тут жодної ролі. Андрю чинив так з принципу, бо з принципу чинив усі свої погані й паскудні безглуздя. Коли мій батько намагався заперечувати, Андрю заявив йому одверто, що в історії відомі тільки два випадки вмілого керування: фірма Андершафт і Римська імперія за часів Антонінів. І пояснює це тим, що імператори з роду Антонінів завжди мали приймака за спадкоємця. Яка нісенітниця! Рід Стівенеджів, я гадаю, не згірший за Антонінів, а ти ж із роду Стівенеджів. Але це було характерно для Андрю. Тут він себе виявив цілком. Він завжди був розумний і в доводах непереможний, коли обстоював