Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 22: Під знаком місяця

Моє обурення тривало не довше кількох секунд. Я досить швидко згадала, що мені насправді байдуже, за ким там сьогодні бігав Леон. І не тільки сьогодні. Мені взагалі до нього справи не було!

Тому я гордо перекинула важку сумку через спину, зморщившись від її ваги, і попрямувала в бік аудиторії для практичних занять.

Що ж Леон знайшов в тій темноволосій дівчині? Ну й що, що волосся до пояса й ноги до вух. Цим кого зараз здивуєш? А чи вміє вона створювати печатки п’ятого рівня? А запам’ятати всі обмеження і напрямки магічних потоків?

Сильно сумніваюся!

І зовсім я не ревную. Хто сказав, що я ревную? Ні-ні, і…

Я дратівливо видихнула через ніс і першою зайшла в порожню аудиторію. Я була твердо налаштована з’ясувати, як перервати зв'язок істинних і позбутися від навантаження. Сама наклала ці чари, сама й розплачуватимусь.

Ящірка на долоні очікувано нікуди не зникла. Вона скрутилася миленьким клубочком, і з боку здавалося, що вона спить. Я обережно торкнулася ящірки кінчиком пальця, однак нічого не сталося.

Що ж мені з нею робити? Ладно ще позначка істинної. Але розгулювати по академії з малюнком ящірки на руці — це вже занадто. Під рукавом форми її не сховаєш, і будь-хто може помітити.
 

Вся надія була на книгу про істинних. Якщо де і були відповіді, то тільки в ній.

Я дістала з сумки фоліант і зошит для записів, але не змогла знайти свою улюблену ручку. Перевернула кожен сантиметр і перевірила всі кишеньки, але вона просто зникла. А я точно пам’ятала, що виймала її в бібліотеці прямо перед появою Іди. Невже там залишила? Досадно. Щось останнім часом я стала занадто часто втрачати улюблені речі.

Я озброїлася запасною ручкою і почала вивчати інформацію з того місця, де зупинилася в останній раз у закритій секції. На моє щастя, текст був без складних мовних оборотів і читався досить швидко. Я встигла перегорнути значну кількість сторінок, поки не натрапила на один примітний абзац.

«…Важливо закріпити зв'язок до першої місяця після появи мітки…»

Ого, вже ближче до правди. Якщо Вся надія була на книгу про істинних. Якщо де і були відповіді, то тільки в ній.

Я дістала з сумки фоліант і зошит для записів, але не змогла знайти свою улюблену ручку. Перевернула кожен сантиметр і перевірила всі кишеньки, але вона просто зникла. А я точно пам’ятала, що виймала її в бібліотеці прямо перед появою Іди. Неужели там залишила? Досадно. Щось останнім часом я стала занадто часто втрачати улюблені речі.

Я озброїлася запасною ручкою і почала вивчати інформацію з того місця, де зупинилася в останній раз у закритій секції. На моє щастя, текст був без складних мовних оборотів і читався досить швидко. Я встигла перегорнути значну кількість сторінок, поки не натрапила на один примітний абзац.

«…Важливо закріпити зв'язок до першого місяця після появи мітки…»

Ого, вже ближче до правди. Якщо зв'язок потребує закріплення до певного часу, значить до цього моменту він нестабільний і може бути розірваний. Тепер треба дізнатися, як його закріплюють і, звісно, не допустити цього. А під першим  місяцем, ймовірно, мається на увазі повний місяць. Наступний буде не раніше, ніж через півтори тижня. Чекати недовго.

З цього абзацу я почала читати текст уважніше, шукаючи хоч якийсь натяк на те, як саме закріплюється зв'язок. І знайшла. Хм.

Поцілунок? І тільки?

Тобто все, що від мене вимагається — це не цілуватися з Леоном Драгонфоллом за жодних обставин? Легко!
 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍