Sancho Pansa - ТІнІ СицилІЇ , Sancho Pansa

— Ірина. Це була вона. Я бачив її ім'я в документах. Вона зробила це.

Його голос був порожнім, але очі горіли холодною люттю. Потім він опустився на коліна біля столу, схилив голову й прошепотів:

— Пробач мені, Даша. Я більше не зміг тебе захистити.

Санчо залишався там годинами, мовчки тримаючи її руку, його сльози капали на холодну поверхню столу. У цей момент він відчував, що разом із Дашою втратила сенс і його власна душа.

       День похорону був похмурим. Сіре небо важко нависало над пагорбом, де стояла стара вишня, наче сама природа сумувала за втратою. Гілки дерева, оголені від листя, тягнулися вгору, ніби молилися за спокій душі. Легкий вітер шарудів травою, а повітря було пронизане холодом, що пробирав до кісток. Даша лежала в простій, але елегантній труні, вкритій білими квітами. Її поховали біля вишні, яка колись цвіла щовесни, нагадуючи про нове життя. Тепер це місце стало символом спокою, якого вона так заслуговувала. Даніель, Марія з маленькою Ванессою на руках, і Влад стояли мовчки біля могили. Їхні обличчя були сповнені скорботи, але найбільший тягар відчував Санчо. Він стояв осторонь, мовчазний, із порожнім поглядом, ніби з цієї землі разом із Дашою пішла і його душа. Коли труну опустили в землю, Даніель порушив тишу, промовивши тихо:

— Вона була частиною нашої сім’ї. Вона віддала все заради нас. Ми більше не можемо втрачати. Санчо не сказав ні слова. Його очі були прикуті до могили, а губи стиснуті в лінію, яка приховувала всі емоції. Коли всі почали відходити, він залишився. Сидів на холодній землі біля вишні, не зводячи погляду з місця, де вона тепер лежала. Коли він повернувся до бару, він не промовив жодного слова. Наступного дня Санчо зник. Ніхто не знав, куди він пішов, але всі розуміли: він шукав відповіді або помсти. Після його зникнення стало ясно, що все змінилося. У барі панувала тиша, якої раніше не було. Даніель зібрав усіх, і його слова були остаточними:

— Ми більше не будемо жити так. Даша віддала своє життя заради нас, і це не повинно бути марним. Настав час залишити це все позаду.

Марія погодилася, притискаючи до себе Ванессу. Влад мовчки кивнув, його звична жорстокість зникла, поступившись місцем втомі. Вони вирішили залишити справи мафії і почати нове життя. Життя, де не було куль, зрад і втрат.

Вишня на пагорбі залишилася символом їхньої пам’яті, а тиша того похмурого дня назавжди залишилася в їхніх серцях.