Юрій Тарнавський - Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський

І листи?

Він писав усім трьом — Норі й мені особисто, а мамі окремо, для нас всіх, до того ж часто й майже регулярно, швидко відповідаючи на наші листи. Його були доволі довгі, часом на двох чи й більше сторінках, помережених охайними рядками, дивовижно дрібним і стислим, але досконало розбірливим почерком, з описом його справ і відгуком на ті теми, які ми порушували. Мама часто скаржилася, що я неслухняний, тож він робив мені зауваження, але з його слів ставало зрозуміло, що сам він не вважає мою поведінку чимось неприпустимим для хлопця мого віку. Я мушу просто трохи вгамуватись і намагатись не дратувати маму.

Мені подобалося, що він має ординарця і той йому відданий, і що вояки з його сотні приходять до нього по особисті поради, і що його хвалять начальники. Кінь на описаній вище світлині був гнідий, і він його так і звав — Гнідим, бо отримав його лише на кілька місяців. Мене розчарувало, що він не сам водив авто, але так мало бути: офіцери турбувалися важливішими питаннями, а не тим, щоб авто їхало в потрібному напрямку.

Коли потеплішало, їх відправили на Східний фронт протидіяти росіянам. Тоді його листи стали надходити рідше, й оскільки мамине здоров’я значно погіршилося, те, що він писав би мамі, тепер адресував бабі.

11

Фільм?

Якось мама взяла нас із Норою подивитися фільм про німецькі колонії в Африці, який показували в міському будинку культури. Я раніше ніколи не бував у кіно, й Африка видавалася мені захопливою, тож я попросив маму повести мене на ту кінокартину. Мама погодилась і вирішила взяти й Нору. Тато тоді вже був у війську.

Фільм був німецький, озвучений цією мовою і без субтитрів. Я не дуже розумів, що відбувається на екрані, але просто не міг відвести очей. Посеред показу я відчув гостру потребу попісяти, але, не бажаючи проґавити ні секунди, залишився сидіти та зрештою намочив штани. Однак це мене не надто вразило, і я додивився до кінця, вбираючи кожен кадр, як сухий пісок всмоктує краплі пролитої води. Непролазні джунглі, темні, як ніч, велетенські дерева, мавпи, що гойдаються на ліанах, халупи з тонких паличок під солом’яними стріхами, майже голі люди з чорною лискучою шкірою, коротке, дрібно кручене волосся, розм’яклі риси облич, ніби хліб, що розмокнув у воді, жінки з оголеними конічними грудьми, чоловіки з великими луками, вузькими загостреними щитами й списами, а деякі дорослі поруч із високими білявими чоловіками виглядаючи малими на зріст, ніби діти… Який неймовірний світ! Із цим не зрівняються навіть найбарвистіші мої оповідання.

Я повернувся додому, сп’янілий від побаченого, марив цим усю ніч, а наступного дня, коли прокинувся, почав докучати мамі, щоб вона повела мене на той фільм ще раз. Показ був у суботу, а наступний — в неділю.

Як із цирком і карликовим слоненям кілька років тому, після короткого вагання вона зглянулася наді мною, і ми знову пішли в кіно. Нора відмовилася від запрошення. Вона мала своє піаніно і подруг.

Я насолоджувався фільмом так само, як і напередодні, коли не більше, але посеред показу мамі стало зле, і вона вирішила піти. Я розривався між бажанням залишитись і потребою піти, але зрештою вибір зробили за мене. Мама знепритомніла у фойє, і її забрала до лікарні карета швидкої, а мене відправили додому.

Операція?

Мама повернулася з лікарні наступного дня, але їй не покращало, і вона не пішла на роботу, бо щодня почувалася дедалі гірше і за кілька тижнів знову потрапила до лікарні, де їй зробили операцію.

Операція була складною, мама залишалась у лікарні майже місяць і, коли повернулася, відразу лягла в ліжко.

Моє ліжко винесли з кімнати, де я спав, і поставили у вітальні, а інше, вузьке й високе, як у лікарні, занесли й встановили на місці мого, і відтоді мама лежала на ньому.

Вона майже не підводилася, а коли все ж вставала, ходила, тримаючись за щось і соваючи ногами, і невдовзі знову поверталася до ліжка. Коли вона підводилася, ніколи не вдягала звичного одягу, лише запинала халат і встромляла ноги в капці, бо так було легше.

Їла вона дуже мало і втрачала вагу, щодня стаючи дедалі блідішою. Натоді вже настало літо, погода теплішала, і здавалося, що її хвороба й блідість, посилюючись паралельно з підвищенням температури, були частиною літа.

12

Який вона мала вигляд?

Спочатку вона ставала блідішою, але згодом почала жовтіти, наче старий папір. Вона скидалася на єгипетську мумію, одну з тих, світлини яких я бачив у книжках. Її руки та ноги стали тонкими патиками зі схожими на пухлини ґулями на місці суглобів. Шия була жмутком сухожиль, запханим у велику посудину черепа, що нагадував перевернутий казанок, порожній всередині. Волосся стало прямим, і його кінчики стирчали, ніби потерта солома. Воно втратило блиск і позлипалося, бо вона не мила голову. Ніс її вигнувся, ніби дзьоб хижого птаха. Вилиці, здавалося, полізли вгору до очей, наче намагаючись зайняти їхнє місце. Очі ж випиналися під повіками, ніби вилиці справді їх випхали на поверхню. Вони були величезні.

Вони скидалися на кінці кісток, встромлені в очні ями, що стирчали назовні. Здавалося, що вони набрали ваги, в той час як решта тіла її втратила. Зуби її теж, здавалося, побільшали, чи, може, їх стало більше в роті. Часом, коли вона відкривала рот, здавалося, що він повен зубів, наче хтось закинув туди жменю їх і там залишив. Іноді здавалося, що всі вони перемішані. А іноді — що вона всміхається, коли відкриває рота, щоби щось сказати, тому що зубів було так багато і вони були такі великі. А ще через усі ці зміни часом видавалося, ніби вона помолодшала. Тоді вона скидалася на п’ятого члена нашої родини — власну доньку, молодшу за нас із Норою.

Кімната?

Кімната смерділа, як юдейська хата, куди ми з Аскольдом залізли, або навіть гірше — як рот людини, що не чистила зранку зуби або в якої завжди тхне з рота. Причинами смороду було її тіло й не завжди повністю випорожнений нічний горщик. Щоб перебувати в кімнаті, доводилося відчиняти вікно.

Як вона їла?

Як я зазначав, вона їла мало, тож намагалися знайти щось, що їй смакувало б. Були це речі, які було дуже важко дістати: помаранчі, виноград, кавун і навіть вино. Пригадую пляшку французького рожевого ігристого вина, яке, гадаю, спромігся вислати