Дар’я Зелена - Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена

— А так, як ти розповіла Ситулі про незвичайний хід, то, скоріше за все, вони вже встигли його знайти. Саме тому великі нори зникли і перетворилися на пустоту, а потім зникли і самі двері. Злодії знайшли інший прихисток! — продовжує Маріан.

— Саме так! Але що ж нам тепер робити? Чи не прогулятися б нам тими місцями в Гоґвортсі, де зазвичай не зустрінеш багато людей та знайти їх новий прихисток? — пропонує Зої.

— А тебе не цікавить безпека? Чи ти вже опанувала всі заклинання захисту від темних сил ? — гнівається Синамус.

— Давайте краще розповімо про це Ситулі, — говорить Міллі. Усі погоджуються.

***

Друзі піднімаються великими холодними сходами на вершину башти. Там знаходиться кабінет Ситули й інших помічників у справах пошуку чарівників по всьому світу. Такі собі секретарі. За цей час, поки друзі йшли до неї, температура понизилася на градусів пʼять, стало прохолодно.

— Ну що за день? — скаржиться Маріан.

— А я люблю дощ і прохолоду, — тепло мовить Міллі.

— Давайте краще без … — Зої знову застигає і мовчить, так як це було минулого разу в бібліотеці.

— Що трапилося? — говорить Мартин, повертаючи голову і так само застигаючи.

В кабінеті повний безлад, перекиданий стіл, розкидані папери, розтрощені горщечки з квітами, великі чорні плями на підлозі. І на люстрі бовтається…кіт?!

— Це вони! Це ті самі тварини, які виходили з тих дверей! — вигукує Синамус. — Там шиншила! Вона щось несе! Якусь стопку паперів.

Синамус та Мартин біжать за шиншилою, Зої намагається зняти з лампи кішку, вона царапається і злісно шипить. Зненацька вона бʼє лапою Зої по голові й утікає разом з шиншилою і папугою, яка чекала на тварин за вікном.

— Зої, в тебе все добре? — питає Маріан, підбігаючи до неї першою. — Ой, яка ж мерзенна кішка, залишила тобі подряпину на лобі! Ще така велика!

Незабаром діти чують підйом сходами. Це може бути хто завгодно! Вони ходять заховатися, проте не встигають і тепер вже бачать застиглу на місці Ситулу з купою печива в руках і роті, а також її співробітника зі шматком шоколадного торту на тарілці.

— Ой…— роздається в кабінеті одне за одним.

— ЩО ТУТ ТРАПИЛОСЯ?! — в ярості питає Ситула, прибираючи печиво з рота. — Ви не хочете нічого мені пояснити?

— Завіряємо вас, це не ми! — благає Синамус.

— Так, ми зараз усе пояснимо! — продовжує Маріан.

Ситула знехотя погоджується послухати дітей. Побачивши подряпину Зої на обличчі, вона все ж таки вирішує схаменутися і зробити дітям чай з печивом. Вони розповідають про зникнення дверей в бібліотеці, про вкрадені папери, безлад і тварин-розвідників.

— Як же так трапляється, що усі пригоди стаються саме з вами? — питає Ситула.

— Ми самі не знаємо, — говорять разом школярі.

— Звідки в тебе ця подряпина? — питає співробітник Ситули.

— Мене подряпала кішка, коли я хотіла її зняти з лампи, — відповідає Зої. — Ці тварини, здається, розумніші за інших. Вони як сови, знають що і де беруть. Я не бачила, які документи вони взяли, проте думаю, що вони точно знадобляться цим вʼязням Азкабану.

— Треба вводити повторення чар для захисту якомога скоріше, — говорить сама собі під ніс Ситула. — Краще йдіть до кімнат своїх факультетів і заспокойтеся. Ми все владнаємо. Ще не було такого, щоб ми не перемагали.