Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

Примарне обличчя вишкірилось у посмішці:

— От бачиш, правду я казав! І не бренькай мені що ви там билися з привидами. Ви навіть зброї з собою не взяли!

— Неправда! У нас були рапіри!

— Були. Тільки я щось не помітив на їхніх клинках ектоплазми... Ходили, мабуть, із Локвудом побалакати сам на сам? А повернулись із гілочками ожини у волоссі!

— Кладовище дуже заросло, — відповіла я, ледве зберігаючи спокій.

— Авжеж, заросло...

Я пирхнула досить сердито, щоб череп нарешті замовк і дав мені заварити чай. Жбурнувши ложку до мийки, я сіла в затінку — якнайдалі від зеленого потойбічного сяйва, що струменіло із склянки з черепом, — і заходилась обмірковувати свій наступний хід: де відступити, а де стояти непорушно... Розмова з привидом — річ вельми дражлива, здатна розлютити кого завгодно.

Мій найголовніший Талант — психологічний Слух — завжди вважався найменшою серед здібностей, які мають агенти. Зазвичай Слух дозволяє вловити лише окремі лиховісні звуки: удар від падіння мертвого тіла чи дряпання нігтів об кам’яну стіну льоху... Часом агент може розчути окремі слова, які вимовляє дух, але найчастіше це повторення того самого уривку фрази, відлуння далекого спогаду без будь-якого глузду... Найчастіше, але не завжди. Маріса Фіттес — найславетніша за всю історію Проблеми Слухачка — зазначала в своїх «Спогадах», що насправді існують Гості, здатні розмовляти з живими людьми. Вона визначила їх як украй рідкісний Третій Тип привидів. Привиди такого типу надзвичайно рідкісні — можна сказати, унікальні. Принаймні після смерті Маріси Фіттес (справжньої чи вдаваної смерті — це вже інше питання) ніхто й ніколи не згадував про зустріч із привидом Третього Типу.

Єдиним винятком тут стала я. У мене був череп у склянці, з яким я могла розмовляти.

Хоча прижиттєва історія цього черепа залишалась таємницею і він уперто відмовлявся назвати мені своє ім’я, кілька фактів з його життєпису все ж таки були нам відомі. Наприкінці дев’ятнадцятого століття, ще за юних літ, він допомагав лікареві-окультисту Едмунду Бікерстафу створити «кістку й скло» — дзеркало, що слугувало вікном до Іншого Світу. Сам Бікерстаф невдовзі після цього був убитий, проте юнакові пощастило втекти. Чим він займався далі — невідомо, проте кінець його був моторошний.

Десь через пів століття череп цього юнака знайшли під час чистки каналізації в Ламбеті. Фахівці з агенції «Фіттес» розпізнали в ньому потужне Джерело й помістили його до посрібленої склянки, в якій привид перебував аж донині. Відомо, що з ним розмовляла сама Маріса Фіттес, проте їхня єдина розмова тривала недовго. Відтоді з черепом не відбувалось нічого цікавого, аж поки йому на дорозі не трапилась я.

Зараз я пильно дивилась на склянку з черепом, що стояла на кухонному столику. Зелене обличчя привида стежило крізь скло за мною.

— Ми збирались поговорити про Марісу, — нагадала я.

— Ми збирались поговорити про моє звільнення, — виправив мене череп.

Десь із хвилину я спостерігала, як над моїм кухликом клу-бочиться пара, схожа на хмаринку ектоплазми.

— Ти ж насправді цього не хочеш, — нарешті заперечила я. — Навіщо тобі свобода? Що ти робитимеш, вибравшись із склянки, — ти прив’язаний до свого старого пліснявого черепа? Ну-бо, скажи!

— Літатиму. Розминатиму свою плазму. Може, задавлю Кабінса. А може, й не задавлю. Часом ловитиму на вулиці перехожих — просто так, заради втіхи. Будь-що це приємніше, ніж сидіти тут у склянці...

— Гаразд, — усміхнулась я. — Вважаймо, що я тобі повірила. І навіть розбила твою склянку, хоч я не вірю, що ти хочеш цього по-справжньому. І що ти тоді робитимеш? Із ким без мене розмовлятимеш?

— Із тобою й розмовлятиму. Прилітатиму до тебе побалакати. Інколи, може, навіть допомагатиму тобі...

— Еге ж. А тим часом передавиш моїх друзів.

— І ворогів теж передавлю. Мені, власне, байдуже... Ну то що, згода?

— Звісно, ні, — відповіла я. — Ось що я скажу тобі. Ти хочеш укласти зі мною угоду? Гаразд, я запропоную її тобі на справедливих умовах. Умови будуть такі: ти якомога більше розповідаєш мені про Марісу Фіттес. І не дурнички, а справжні важливі факти, що допоможуть нам розплутати її таємницю і, можливо, знайти ключ до вирішення Проблеми. А за це я обіцяю знайти спосіб визволити тебе. Звичайно, це буде спосіб, що виключає будь-яку наглу смерть чи Джорджа, чи будь-кого іншого. Я постараюся щось придумати.

Я ковтнула гарячого чаю. Обличчя привида недовірливо дивилось на мене:

— Без будь-чиєї наглої смерті? Щось це мені не до вподоби... А щодо Маріси ми з тобою вже все обговорили. Навряд чи я розповім тобі щось нове.

— Он як! — спересердя вигукнула я, грюкнувши кухликом об стіл і розхлюпавши чай по «скатертині мислення». — То ж бо й воно, що ти нічого мені не розповідаєш! Ні про Марісу, ні про своє колишнє життя, ні про Інший Світ... Тільки й умієш, що ображати!

— Коли ти стаєш привидом, — лагідно заперечив череп, — то розумієш, наскільки люди перебільшують вагу фактів. Факти швидко втрачають цінність, а ти втрачаєш до них інтерес одразу, щойно розлучаєшся зі своїм смертним тілом. Для нас, духів, мають значення тільки почуття й бажання. Я певен, що ти й сама це розумієш. «Я загубив своє золото!» — «Я прагну помсти!» — «Приведи до мене Марісу Фіттес!» — і всяка інша бридня. А знаєш, чого бажаю я? — несподівано всміхнувся до мене череп.

— Мабуть, чогось огидного. Це вже напевно.

— Жити, Люсі! Я бажаю жити! Тому й розмовляю з тобою! Тому я й повернувся спиною до всього, що чекає нас на Тому Боці!

— І що ж нас там чекає? — байдужим голосом спитала я, хоч мої пальці ще міцніше вчепились у кухлик. Для мене була неоціненною будь-яка подробиця щодо Іншого Світу.

Проте череп, як завжди, розчарував мене:

— Звідки мені знати?

— Ти ж сам мертвий. Я думала, мертві краще знаються на Іншому Світі.

— Ого! Щось ти сьогодні знервована. Ти ж сама побувала на Тому Боці! І що ти там бачила?

На Тому Боці я не бачила нічого, крім страшенного мороку й холоду. Це моторошне місце, схоже на застиглий відгомін нашого людського світу. Лежачи безсонними ночами в ліжку, я багато про це думала, а коли нарешті засинала, то мені марились такі страхіття, що я прокидалась