Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

коли хочеш, щоб це принесло в той же час тобі самому користь, роби так, як думаю я і як поклав собі віднині робити завжди: всяку пораду і настанову, яку б не випало кому дати, хоч би навіть людині, що стоїть на найнижчому щаблі освіти, з котрою у тебе нічого не може бути спільного, зверни в той же час до самого себе й те саме, що порадив іншому, порадь собі самому; той же самий докір, який зробив іншому, зроби тут же собі самому. Повір, усе прийдеться до тебе самого, і я навіть не знаю, чи є такий докір, яким би не можна було дорікнути себе самого, якщо тільки пильно подивишся на себе. Орудуй зброєю двосічною! Навіть якщо тобі випаде розсердитись на будь-кого, розсердься в той же час і на себе самого, хоч за те, що зумів розсердитись на іншого. І це роби неодмінно! Ні в якому разі не зводь очей з самого себе. Май завжди у предметі себе перше, ніж всіх. Будь егоїстом у цьому разі! Егоїзм — теж непогана властивість; вільно було людям дати йому таке препогане тлумачення, а в підвалини егоїзму лягла суща правда. Подбай спочатку про себе, а потім про інших; стань спочатку сам чистішим душею, а потім уже намагайся, щоб інші були чистішими.

1846

XVII

Просвіта

(Лист до В.А. Ж……..го)[70]

Ще раз пишу до тебе з дороги. Брате, дякую за все! Біля Гроба Господа попрошу, хай допоможе мені віддати тобі хоч частину того розумного добра, яким наділяв мене ти. Віруй, і хай не бентежиться серце твоє! У Москву ти приїдеш, як до рідної своєї сім’ї. Вона постане тобі бажаною пристанню, і в ній буде спокійніше тобі, ніж тут. Ні пустий шум суєти, ні грім екіпажу не збентежать тебе: об’їдуть обережно й вулицю, на якій ти житимеш. Якщо хто й приїде тебе навідати, чи старий друг твій, чи ж доти незнайомий чоловік, він стане наперед просити не віддавати йому візит, боячись, щоб і хвилина твого часу не пропала. У нас уміють і навіть знають, як ушанувати того, хто зробив цілковито своє діло. Хто так бездоганно, так чесно зуживав усі дари свої, не даючи задрімати своїм здібностям, не лінуючись ні хвилини за все життя своє, хто зберіг свіжою старість свою, немовби молодість, у той час як всі накруг її витратили на пусті спокуси і коли молоді перетворились на кволих стариків, той дає право на увагу благоговійну. Як патріарх ти будеш у Москві, і на вагу золота приймуть від тебе юнаки старечі слова твої. Твоя «Одіссея» принесе багато спільного добра, це тобі передрікаю. Вона поверне до свіжості сучасного чоловіка, втомленого від безладу життя й думок; вона оновить в очах його багато того, що кинуте ним, як ветхе і непотрібне для побуту; вона поверне його до простоти. Та не менше добра, коли ще не більше, принесуть ті труди, на які навів тебе Сам Бог і які ти тримаєш поки розумно під спудом. У них виявиться теж потреба спільна. Не бентежся ж і твердо дивися вперед! Хай не злякає тебе ніяка нестрункість того, що б ти не зустрів. Є примиритель усього всередині самої землі нашої, котрий поки ще не всіма видимий, — наша Церква. Вже готується вона неждано вступити у повні права свої й засяяти світлом на всю землю. В ній міститься все, що треба для життя істинно руського, у всіх його відношеннях, починаючи від державного до простого родинного, всьому настроювання, всьому направленість, всьому законна й вірна дорога. Як на мене, божевільна й думка ввести яке-небудь нововведення в Росію, обминувши нашу Церкву, не спитавши у неї на те благословення. Недоладно навіть і думкам нашим прищепляти які б то не було європейські ідеї, поки не охрестить їх вона світлом Христовим. Побачиш, як це раптом і у тебе на очах буде визнано всіма в Росії, як віруючими, так і невіруючими, як раптом виступить усіма спізнана наша Церква. Була на те воля Промислу, щоб незбагненна сліпота впала на очі багатьох. Коли розбираю ретельно нитку подій миру, бачу всю мудрість Божу, що попустила тимчасовий поділ Церков, повеліла одній стояти непорушно і ніби подалі від людей, а другій — хвилюватись разом з людьми; одній — не приймати в себе ніяких нововведень, крім тих, що були внесені святими людьми кращих часів християнства і ранніми отцями Церкви, другій — міняючись і пристосовуючись до всіх обставин часу, духу і звичок людей, вносити всі нововведення, зроблені навіть порочними не святими єпископами; одній — на час ніби вмерти для миру, другій — на час ніби заволодіти всім миром; одній — подібно до скромної Марії, відклавши всі піклування про земне, поміститися біля ніг Самого Господа, з тим щоб краще начутися слів Його, перш ніж застосовувати й передавати їх людям, другій же — подібно до турботливої хазяйки Марфи[71], гостинно клопотатися біля людей, передаючи їм ще не виважені всім розумом слова Господні. Благу долю обрала перша, що так довго прислухалася до слів Господа, зносячи докори недалекоглядної сестри своєї, котра вже було насмілилась називати її мертвим трупом і навіть заблудлою і відступившою від Господа. Нелегко застосовувати Слово Христове до людей, і слідувало їй спершу сильно перейнятися ним самій. Зате в нашій Церкві збереглося все, що потрібно суспільству, яке нині прокидається. В ній — кормило й руль прийдешньому новому порядку речей, і чим більше входжу в неї серцем, умом і помислами, тим більше дивуюсь чудній можливості примирення тих протиріч, котрих не в силах примирити тепер Церква Західна. Західна Церква була ще достатньою для колишнього нескладного порядку, ще могла сяк-так управляти миром і мирити його з Христом в ім’я одностороннього й неповного розвитку людства. Тепер же, коли людство стало досягати розвитку найповнішого в усіх своїх силах, у всіх властивостях, як хороших, так і поганих, вона його тільки відштовхує від Христа: чим більше клопоче про примирення, тим більше вносить розбрату, будучи не в силах освітити вузьким світлом своїм усякий нинішній предмет з усіх його сторін. Усі зізнаються в тому, що цим самим уведенням у себе багатьох постанов людських, зроблених такими єпископами, котрі ще не досягли святістю життя свого повної та багатосторонньої християнської мудрості, вона звузила погляд свій на життя й мир і не може охопити їх. Повний