Страгозорый - Небезпека у лісі!, Страгозорый

    За такої довжини він всеодно буде видимий, куди б його не сховали й чим не спробували закрити.

    Драконікс, який пильно стежив за моєю реакцією, ніби прочитав мої думки.

— Гадаєш, куди я міг сховати хвіст і чи отруйний шип? Так, він все-таки отруйний. А на рахунок того куди я ховав свій хвіст... Спочатку він був у тінях. Потім я зміг сховати його під одягом, притиснувши досить добре до тіла. - Чоловік трохи нахилив до мене голову. - Гадаю, на сьогодні годі. Повертайся назад, у реальний світ.

    Я ледь стримався, щоб не гмикнути. Мабуть, він хоче, щоб я більше не розпитував його. Що ж, добре, хай буде по його правилах.

..

..

..

..

..

    Шипи трохи виблискували на сонячних променях. Створіння намагалось злетіти, але його крила не хотіли піддаватися. У одному з них було щось по типу довгої палки. Воно було ранене.

    В останній раз спробувавши злетіти - але знову нічого не вийшло, і воно змогло вивернутися так, щоб впасти на лапи, - створіння нарешті зрозуміло, що нічого не вийде. Трохи здибивши шипи від незадоволення, воно тихо загарчало. 

    Різко з кущів виліз якийсь чоловік. Він тримав у своїх руках нож, який направив на створіння. Те в свою чергу побачивши людину, загарчало більш голосно і спробувало як тоді, при мені, влучити в нього білим шаром.

    Коли чоловік почав виворачуватися, куля ніби почала намагатись наздогнати його. Створіння, щоб стати більшим і тим самим показати свою силу, повільно почало підходити до чоловіка. Людина, яка змогла трохи підібратися до створіння й при цьому не потрапити на кулю, різко вдарило істоту по боці. Воно ледь здригнулось і передньою лапою різко вдарило чоловіка.

    Той відлетів, і шар різко вдарив по ньому. Людина почала трястися, по його тілу пішли розряди, судя по всьому блискавки. Мої очі стали ширшими від шоку. Я слідкував за тим, як бідний чоловік поступово вмирає, а його шкіра стає чорною, ніби згорає.

    Створіння торкнулось своєї рани, наче бажаючи перевірити, наскільки усе серйозно, і через декілька секунд швидко побігло кудись у невідомому напрямку. Щоб зрозуміти, куди воно біжить і потім спробувати зупинити його. Я не знаю, як я зроблю це, але спробую.

    Істота через деякий час привела мене як я зрозумів до свого саморобного кубла. Там було трохи здобичи. Судячи за всим, він полював учора або навіть позавчора. Воно вляглося на місці, де у наших була кровать.

    Трохи повернувшись до своєї рани, створіння якийсь час роздивлялось свою рану, а потім, як дика тварина, почало зализувати її. 

     Я доволі довго слідкував за істотою, повільно забуваючи про те, що хотів убити її. Схоже, рідні або знайомі того чоловіка помітили, що його довго нема. Можливо, вони теж знали про створіння. І зараз, знайшовши нарешті його кубло, почали атакувати його, щоб теж вбити.

    Створіння відбивалось, як могло. Але рани як нові, так і старі давали про себе знати. Я вирішив показати себе й допомогти створінню. Можливо, тільки тоді я зможу завоювати його довіру. Бо ця істота для мене досить цікава. Мені хочеться дізнатися про неї більше.

    Та й до того ж, я не розумів до кінця, чому вони вирішили нападати на істоту. Все-таки, до того моменту, як на неї напали в перший раз, вона нікого не чіпала. Принаймні, я нічого такого не бачив. Гадаю, що таке, як воно, не захотіло б нападати першим. Бо за усі ті моменти, доки на істоту нападали, вона лиш захищалася так, як могла.

    Я різко вдарив одного з чоловіків. Тот впав, і доки він вставав, я продовжив допомагати створінню, яке, здавалось, вже зовсім скоро втратить свідомість. Істота повільно сіла на землю. Я спробував підняти трохи створіння й допомогти йому піти у більш безпечне місце, доки усі люди «залиували рани».

    Воно спочатку тихо загарчало, але коли зрозуміло, що я нічого поганого не бажаю для нього, спробував «допомогти», щоб мені було не дуже важко нести його. 

    Різко він знову вздибив шипи. Я здригнувся, не розуміючи, де зробив помилку. Істота різко трохи відкинула мене і трохи нахилившись вперед до своїх ворогів, як мені тоді здалося, випустило декілька шипів зі своєї спини. Три з них змусили ножі, летящі до нас впасти на землю. Чотири інших потрапили на людей. Ті загорлали, а створіння трохи вставши, почало йти у іншу сторону. Істота повільно почала набирати швидкість, і через декілька секунд її вже не було вже видно. А люди продовжували корчитися від болю.

    Я знову здригнувся від побаченого. Ну і суміш вбивчої сили...