Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— А це ми перевіримо. Точніше, не тільки ми, — сказала мама.

Вона взяла в мене кров на аналіз. І перевірила список показань.

— Якщо я виявлю, щось стороннє в крові, ти небіжчиця. А я вже відчуваю, щось було вколото. Алекс, ні кроку від Лії.

Він тільки хижо посміхнувся і знову перетворився та сів поруч із ліжечком. Знову став помуркувати. А коли мама вийшла, то вилизав мою мордочку. Від такого вмивання я розплющила очі і змогла цілих кілька секунд побути у свідомості. Хлопець зрадів і радісно муркнув. Я могла тільки дихати, і навіть на звуки не було сил. Мене ще раз вилизали, вже не тільки голову.

— Гей, не перестарайся так і обережно поруч із катетером. Не потривож його, інакше буде боляче. І ніжку, оперовану теж не вилизуй, хоча б сьогодні! Вона реагує?

Алекс кивнув і мордою вказав на відчинені очі. Лікар перевірив температуру і подивився на датчики. Похитав головою. Друг запитально на нього подивився.

— Їй щось вкололи, з'ясовуємо. Вона мала ще вночі отямитися. Годувати доведеться внутрішньовенно. І температура в неї підвищена. Стеж за нею, захисник.

Алекс поклав лобасту голову на моє ліжко і знову почав помуркувати. Йому хотілося залізти і згорнутися навколо мене клубком. Але цього категорично не можна було робити. Ближче до вечора стало легше і змогла не тільки лежати з відчиненими очима і спати, а й голову підняти і нявкнути. Мене відразу кинулися вилизувати й радісно мурчати. Упізнала Алекса. Батько поруч розсміявся.

— Він тут зовсім здичавіє, — сказав тато, — не можемо змусити його перетворитися. Навіть не їсть нічого.

Мене дбайливо погладили по спинці, я замурчала і за кілька хвилин заснула. Вранці вже почувалася набагато краще і намагалася встати на лапи. Тут уже другу довелося перетворитися.

— Лія, лежи, у тебе нога ще не зажила. Я покличу лікаря.

Лікар прийшов швидко і почав мене перевіряти, на що я фиркала і прибирала морду.

— Так-так, дорогенька, замри, я катетер дістану і зможеш перетворитися.

Варто було перетворитися, з мене почали швидко знімати одяг. Благо робили це дуже обережно і дбайливо.

— Як почуваєшся?

— Немов під машину потрапила.

Лікар усміхнувся.

— Зараз укладемо тебе в капсулу для відновлення і завтра побіжиш додому.

— А як дідусь?

— Уже в капсулі й теж завтра випишемо. І відправимо твою маму в довгоочікувану відпустку.

Вранці, першим побачила дідуся. Алекс заснув на кушетці поруч з апаратом відновлення і зараз мірно торохтів у котячому вигляді. Дідусь допоміг мені вибратися і міцно обійняв. Обійняла його у відповідь і пішла гладити та м'яти шерсть другу. Він голосніше замурчав і вивернувся, підставляючи пузо. Потім швидко прокинувся і мотнув головою.

— Хтось зніяковів, — сказав дідусь весело.

Алекс перетворився і обійняв мене ніжно і дуже дбайливо.

— Я дуже переживав за тебе.

— Привіт, — почули від дверей.

Обернувшись, побачила молоду жінку. Дідусь злегка зніяковів. Варто було йому її побачити, він одразу почав усміхатися, немов закоханий. Напевно, справді закохався.

— Лія, це Надія. Надійка — це моя молодша внучка. І її друг і захисник Алекс.

— О! — почули здивований вигук від дверей.

Це був Дерек і решта родини.

— Так, не топіться тут! — почули обурення від лікуючої лікарки — Маїта, забери своїх кошаків у хол і там чекайте тих, хто виписується!

Лікар виставив Надію й Алекса теж із кабінету і залишив тільки нас із дідусем.

— Ох уже ці ваші родичі, всю душу вимотали! Як самопочуття?

— Добре, нічого не болить. Я бачив хоч і мигцем, що було з ногами. Уже думав або до праотців, або без ніг залишуся.

— На той світ було більш імовірно, — проворчав лікар, скануючи дідуся, — так, усе добре загоїлося. Але поки що рекомендую утриматися від сильних навантажень, хоча б тиждень.

— Так, ми збираємося у відпустку.

— Чудово! Ліє, ти як почуваєшся?

— Добре.

— Давай пройдися і присядь кілька разів. Угу, добре. Тиждень спокійно ходимо і не бігаємо.

Кивнула і нас нарешті відпустили. Під дверима зустріла маму. Вона віддала мені одяг, і я тут же в кімнаті переодяглася з лікарняного. Після мене одягався дідусь. А в холі лікарні нас обіймали рідні. Після поїхали додому. Дідусь Надію міцно тримав за руку. І запросив її до нас. Вирішили більше не відкладати й відсвяткувати порятунок з під завалу та моє одужання. Заодно дідусь познайомив офіційно всіх зі своєю дівчиною. Добре посиділи й поспілкувалися. І вже за тиждень ми вчотирьох поїхали в будиночок у лісі. Дідусь, майже нікому з колег не говорив, де він відпочиватиме. Знав тільки його начальник Дін, моя сім'я і батько Алекса.

Надія була милою кішечкою з лісових. І в неї прослизали мамські замашки щодо мене. Мама, бачачи це, сказала:

— Тепер я за дитину спокійна, є кому доглянути.

— Я можу і сама за собою доглянути!

Дідусь із Надією тільки тихо розсміялися.

Їхати було довго, і я насилу витримувала час у машині. Уже і сиділа, і спала, і навіть грала на планшеті.

— Потерпи, — просив дідусь.

Я вкотре перетворилася і лежала на колінах Алекса. Він із задоволенням нагладжував мене і шкодував, що не може перетворитися. Машина для нього була занадто маленькою. А ось мої пухнасті боки потискати він міг запросто і отримував від цього задоволення.

— Приїхали! — сказав дідусь, я навіть вухам своїм не повірила.

Двері відчинилися, і я з побоюванням вилізла з машини. Для кошеняти, у якого запахи гостріше сприймаються, тут було дуже незвично. Алекс підхопив мене під пузо і поклав собі на плече. Однією рукою притримував, щоб мені було зручно, і допоміг дідусеві дістати сумки з речами.

— Ліє, спускайся на землю і дай хлопцеві ваші сумки віднести в будиночок.

Зробила те, що просять, і потрусила за Алексом у котячому вигляді.

— Її в ліс ще не вивозили? — запитала Надія.