Герцог Фламберг - Кляті вечорниці, Герцог Фламберг

Однак, коли одна з найкрасивіших дівчат у селі нахилилася до нього, щоб поцілувати, Іван відчув різкий огид. Він відштовхнув її і вибіг на вулицю. Свіже нічне повітря охолодило розпечене обличчя. Іван сперся спиною об холодну стіну хати і закрив очі. Перед його внутрішнім зором постала Маруся – її посмішка, її очі.

Він зрозумів, що ніякі інші дівчата не можуть замінити йому її. Він кохав Марусю всім серцем і не міг зрадити свої почуття. Знову його охопила туга. Він відчував себе самотнім і непотрібним.

Іван постояв ще деякий час біля хати, дивлячись на зірки. Потім, обернувшись, він пішов у напрямку свого села. Він йшов повільно, не озираючись. Місяць світив прямо йому в обличчя, відкидаючи довгу тінь.

Він думав про своє життя, про свої мрії. Він розумів, що кохання – це не завжди легко і приємно. Це часто буває боляче і самотньо. Але він також розумів, що справжнє кохання варте всіх страждань.

Коли Іван підійшов до своєї хати, він відчинив двері і увійшов всередину. Кімната була темна і холодна. Він запалив свічку і сів на лаву.

Він просидів так до самого ранку, думаючи про Марусю. І хоча його серце було розбите, він відчував себе спокійнішим. Він знав, що рано чи пізно він знайде спосіб здобути її серце. А поки що він буде чекати.

×××

Сонце вже давно сіло, коли Мстислав ступив на поріг невеликого дерев'яного будиночку отця Івана. Тіні від старих дерев танцювали на стінах, створюючи химерні візерунки, наче відгомін давніх легенд. Священник зустрів його приглушеним світлом лампи, його обличчя було сповнене співчуття. Мстислав, здригаючись від кожного скрипу підлоги, розповів про те, що сталося з ним у хаті баби Мотри. Отець Іван слухав уважно, його очі світилися мудрістю. Потім, довго мовчав, ніби зважуючи кожне слово.

«Багато чуток ходить про бабку Мотрю», - сказав отець Іван, коли Мстислав замовк. «Кажуть, вона володіє даром, але чи завжди цей дар використовується на добро? Можливо, ти став жертвою її сил.» Священник підвівся і підійшов до полиці, де стояли старі книги та ікони. Він дістав одну з книг, її сторінки були пожовклі від часу. «У цій книзі описані різні способи захисту від темних сил», - промовив він, повертаючись до Мстислава. «Давай помолимося, а потім я спробую знайти відповіді на твої запитання.»

Мстислав, розгублений та збентежений, продовжив свою розповідь. Він детально описав кожну дивну подію, що трапилася з ним останнім часом. Про лісову мавку, яка заманювала його своїми піснями в глибинах лісу. Про чорта, що з'являвся перед ним і якому він дав прочуханки. Про демона, що напав на нього. І, зрештою, про Василинку, його кохану з дитинства, яка померла кілька років тому, але продовжувала з'являтися до нього у видіннях.

Отець Іван слухав уважно, його брови здивовано піднялися. Він зрозумів, що зіткнувся не просто з черговою історією про привида, а з чимось набагато серйознішим.

«Сину мій, – почав він, коли Мстислав замовк, – ти перебуваєш під впливом темних сил. Вони намагаються заволодіти твоєю душею. Але не все втрачено. Існує кілька способів боротьби з ними.»

Священник підвівся і підійшов до полиці зі старими книгами. Він дістав товсту, шкіряну книгу, її сторінки були пожовклі від часу.

«Це – стародавній молитвослов, – пояснив він, простягаючи книгу Мстиславу. – У ньому зібрані молитви, які допоможуть тобі протистояти злу. Читай їх щодня, особливо перед сном. І пам'ятай, молитва – це найсильніша зброя проти темних сил.»

Далі отець Іван розповів про освячення житла. Він пояснив, як правильно освятити кожну кімнату своєї оселі, щоб очистити її від негативної енергії. Також він порадив носити на шиї хрестик, освячений у церкві.

«І найголовніше, – сказав священник, поклавши руку на плече Мстислава, – не бійся. Віра у Бога дасть тобі сили подолати будь-які труднощі.»

Мстислав слухав отця Івана, відчуваючи, як його серце сповнюється надією. Він зрозумів, що не самотній у своїй боротьбі. Маючи підтримку священника та силу молитви, він був готовий протистояти будь-яким темним силам.

Мстислав повертався додому, обережно ступаючи по скрипучій доріжці. Місяць ховався за хмарами, занурюючи село в густу темряву. Раптом, з-за куща виступила постать. Це була баба Мотря. Вона рухалася безшумно, немов тінь, і зникла так само раптово, як і з'явилася. Серце Мстислава завмерло від страху.

Прибігши додому, він одразу помітив, що його старшої сестри немає вдома. Серце Мстислава пропустило удар, ніби в очікуванні чогось страшного. Тривога, що раніше тліла десь глибоко всередині, спалахнула яскравим вогнем. Згадавши слова отця Івана, він відчував, як холодний піт стікає по скронях. Настав час діяти. Зібравши всю свою волю в кулак, він розпочав обряд очищення.

Він запалив свічку, її маленьке полум’я тремтіло, наче від дзвінка. З освяченою водою в руці, він обійшов кожну кімнату, відчуваючи себе мандрівником у темному лісі. Кожен куток, кожна тінь здавалися йому осередком зла. Полин, спалений у каміні, димився густо, створюючи в кімнаті відчуття задухи. Мстислав заплющив очі, уявляючи, як темні сили відступають перед силою святої води і благословенного диму. Він відчував, як з його душі випаровується весь негатив, залишаючи місце лише світлу і надії.

З кожним кроком він відчував, як повітря стає важчим, ніби просякнутим злом. Тіні на стінах танцювали дивним таємничим танцем, а скрип дощок під ногами нагадував шепіт невидимих істот.

Коли він закінчив обряд, відчував себе виснаженим, але й полегшеним. Йому здавалося, що він очистив не лише свій дім, а й свою душу. Однак, тривога за сестру не покидала його. Він лягав спати, але сон не приходив. У темряві він бачив страшні видіння: тіні, що рухаються по стінах, похмурі обличчя, які шепотіли йому незрозумілі слова.

У другій половині ночі,  промені місяця почали проникати крізь віконну щілину. Мстислав прокинувся від якогось дивного шуму. Це було немов хтось ледь чутно шкребся у двері. Серце його завмерло. Лізи ще не було вдома, а дивні події останніх днів не давали спокою.