Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

поможеш. А твої розмови з Голденом я чув і раніше. Можливо, ви ще побачитеся. Не можу сказати, що ми від цього щось

програємо.

Бугай спостерігав за її обличчям, поки вона думала. Страх, відчай, прикрість, спокій — саме в такому порядку. Він

шкодував, що так погано її знає. І коли вже вона була здатна

літати разом із Джимом Голденом та кохати його, то, може, той

не настільки вже й поганий, як про нього думають.

— Дякую, — відповіла вона, розвернулася й полинула далі

ліфтовою шахтою назустріч командній палубі та своєму

коханому. «Як мило», — подумав Бугай. Знову зблисну карабін

Хуареса, й він переключив канали, щоб мати змогу говорити

з обома морпіхами.

— Вам обом теж треба рухатись далі. Нагору. Треба взяти

штурмом командну палубу.

— Це точно? — перепитала Кесс професійним і спокійним

голосом. — Тут у нас є укриття. Кращої позиції вгорі не

знайдеться.

— Еге ж, твоя правда, — згодився Бугай.

— А ви? — запитав Хуарес.

— А я лишаюся тут.

— Окей, брате, — промовив Хуарес, і вони з Кесс полетіли геть.

Бугай подумав було зазирнути вниз у шахту перевірити, чи

близько підкрався ворог, але не став. Забагато енергії, і якщо на

цьому етапі йому поцілять в око… ну, це буде дуже сумно.

Ліфт — маленька безбарвна монохромна коробочка, освітлена

лише відблиском вогників його власного скафандра. Він зробив

глибокий вдих. Але глибоко не вийшло. Бугай дістав гранати

з кишені, по одній в кожну руку, й акуратно настроїв їхній запал

на мінімальний час.

Отже, тут йому й судилося померти. Він би віддав перевагу

іншому місцю, але чорт із цим. Це, напевно, краще, ніж

вернутися назад й відрощувати собі новий хребет. Бачив він

раніше хлопців, кому ця терапія не зайшла і кому тепер

доводилося жити в наркотичній чмані, змагаючись із болем

неправильного зростання. Раніше він не дозволяв собі

замислюватися на цим питанням. Тепер — можна цим

займатися безпечно.

Бугай спробував вирішити, чи йому прикро помирати, але

істина в тому, що від гадської втоми йому вже стало однаково.

Ще й дихати ніхріна не виходило. Шкода, не вдалося завалити

Ешфорда, але це не нова емоція. Шкода, не пощастило

помститися за Сем або дізнатись, чи жива Па. Не вдасться

дізнатись, чи може Ешфорд знищити Кільце. Сумував він за

одним: зараз усе прийшло в рух, і цей рух триватиме вже без

нього, і дізнатися, як усе розгортатиметься, вже не вдасться.

Хтозна, чи був сенс бодай в одному його вчинку.

Блимнув планшетний термінал. Запит від Моніки Стюарт. На

якусь мить чоловік задумався, що їй може бути потрібно від

нього, аж раптом згадалося, що Ешфорд зупинив обертання

тора. Там, мабуть, коїлося справжнісіньке пекло. Він переправив

дзвінок на внутрішній телефон скафандра. Без відео, голосового

зв’язку мало би вистачити.

— Бугаю, — почулося від неї, — тут на нас напали. Боюся, Анна

загинула. Що в біса відбувається? Скільки це ще триватиме?

— Що тобі сказати. Ми втратили машинне відділення. — Так

болісно було дізнатися про Анну, але вона не єдина загибла. —

Більшість штурмової групи мертва. Штук п’ять іще лишилося

в ліфтовій шахті, але поганці контролюють її верх і низ, тому

нам, напевно, гаплик. Ми обвалили активну зону, але мережа

все ще функціонує. Для живлення лазера цього вистачить.

Думаю, люди Ешфорда якраз і займаються зараз цим

у машинному. Не знаю, чим і як їх, бляха, зупинити.

— Боже мій, — прошепотіла Моніка.

— Так, гівняно це все.

— Що… що ти робитимеш?

У прорізаному люку внизу блиснув промінець світла. Крихітні

пилинки та металеві часточки мерехтіли в ньому й купалися, немов у водяному вирі. Усміхнувшись, він спостерігав за ними.

Це означало,