Теодор Драйзер - Американська трагедія

мету: добитися того, щоб восторжествувало істинне правосуддя, відповідно до законів нашого штату і до злочину, в якому обвинувачується підсудний. Істинне правосуддя, джентльмени, істинне і справедливе. Але якщо ви не будете діяти чесно і не ухвалите належного вироку відповідно до обставин справи, ви завдасте народові штату Нью-Йорк і народові округу Катаракі серйозної образи. Бо народ покладається на вас і чекає від вас глибоко обдуманого рішення.

Тут Мейсон зробив паузу, і потім, ставши в трагічну позу, повернувся до Клайдаі і, час від часу вказуючи на нього пальцем, провадив далі:

— Народ штату Нью-Йорк обвинувачує (він так промовив це слово, ніби хотів, щоб в ньому чути було вибухи грому) Клайда Гріфітса, який сидить тут на лаві підсудних, у тому, що він вчинив убивство із заздалегідь обдуманим наміром. Народ обвинувачує його в тому, що він, вдавшись до обману, навмисне, із злобою та жорстокістю, вбив Роберту Олден, дочку фермера, який уже багато років живе поблизу містечка Більц в округу Майміко, і потім намагався навіки сховати від людей і від земного правосуддя тіло вбитої. Народ обвинувачує названого Клайда Гріфітса (тут Клайд, скоряючись шепоту Джефсона, по змозі невимушено відкинувся на спинку стільця і по змозі незворушно став дивитись в обличчя Мейсону, який теж дивився просто на нього) в тому, що він перед тим, як вчинити цей злочин, тижнями плекав свої підступні плани, а потім обдумано і холоднокровно здійснив їх.

«Пред'являючи ці обвинувачення, народ штату Нью-Йорк готовий подати вам докази по кожному з них. Вас буде повідомлено про факти, і цим фактам ви, а не я, повинні стати єдиними суддями.

Він знову замовк, змінив позу, поки нетерплячі слухачі тіснились і подавались наперед, жадібно чекаючи кожного його слова, і, піднявши руку і театральним жестом відкинувши назад своє кучеряве волосся, знову заговорив:

— Джентльмени, мені не доведеться довго розповідати, — ви самі, слухаючи цю справу, переконаєтеся в тому, що являла собою дівчина, чиє життя так жорстоко обірвалось у водах Біг-Бітерну. За всі двадцять років її життя (Мейсон добре знав, що їй було двадцять три роки і що вона була на два роки старша від Клайда) ніхто з людей, які знали її, не міг сказати про неї жодного поганого слова. І нічого поганого про неї, я певен, ми не почуємо тут, на суді. Трохи більше року тому, дев’ятнадцятого липня, вона переїхала в Лікург, щоб своїм трудом добувати кошти для допомоги сім'ї. (Тут весь зал почув ридання батьків, сестер і братів Роберти.)

— Джентльмени… — провадив далі Мейсон і найдокладніше опи-сав життя Роберти, починаючи з того часу, коли вона залишила рідний дім і оселилася з Грейс Марр, і до тієї пори, як вона зустрілася з Клайдом на озері Крам і розійшлася з подругою та з своїми покровителями Ньютонами, скоряючись вимозі Клайда, який забажав, щоб вона жила одна серед чужих людей. Мейсон розповів про те, як вона приховувала від батьків справжні причини цього підозрілого переселення і як, кінець кінцем, піддалась підступним умовлянням Клайда. Її листи до нього з Більца давали змогу докладно простежити весь хід подій. І далі так само старанно і докладно Мейсон розповів про Клайда, про його захоплення «вищими колами» Лікурга і особливо багатою та красивою міс X, яка, зацікавившись ним, через свою невинність і доброту дозволила йому сподіватись, що він може добитись її руки, і мимоволі пробудила в ньому пристрасть, яка стала причиною раптової зміни в його почуттях до Роберти; внаслідок це і привело (Мейсон запевняв, що підтвердить свої слова доказами) до злочинного задуму і потім до смерті Роберти.

— Але хто цей суб’єкт, — враз трагічно вигукнув Мейсон, — якому я пред'являю всі оці обвинувачення? Ось він сидить перед вами. Може, він — син занепалих батьків, виплодок міських трущоб, і йому ніде було набути належне уявлення про обов'язки, без яких немислиме пристойне і гідне порядної людини життя? Чи такий він? Навпаки! Його батько належить до тієї ж родини, яка створила в Лікурзі одно з найбільших і найзначніших підприємств — фірму «Гріфітс і Компанія, комірці і сорочки». Він був бідний — так, без сумніву, але не бідніший від Роберти Олден, а на її вдачу бідність, видно, не вплинула шкідливо. Його батьки в Канзас-Сіті, у Денвері, а перед тим у Чікаго і Гренд-Репідс, у штаті Мічіган, вели, очевидно, життя пастирів душ, хоч і не мали сану: вони проповідували і керували місіями; за зібраними мною відомостями, це люди по-справжньому, глибоко релігійні і порядні в усіх відношеннях. Але він, їх старший син, якого, здавалося б, повинен був запалювати цей приклад, рано відвернувся од їх світу і призвичаївся до більш легковажного життя. Він став посильним у відомому готелі «Грін-Девідсон» у Канзас-Сіті.

І Мейсон почав доводити, що Клайд завжди був перекотиполем, бродягою, якому, може, через певну особливість його натури, вічно не сидиться на одному місці. Пізніше, розповідав далі Мейсон, він дістав пост завідуючого відділом на добре відомій фабриці його дядька в Лікурзі. Поступово він став вхожий у те товариство, до якого належали його дядько і діти дядька. Він одержував таку платню, що міг дозволити собі зняти кімнату на одній з кращих вулиць міста, а дівчина, яку він убив, жила в жалюгідній кімнатинці на глухій околиці.

— Досі,— провадив далі Мейсон, — чомусь старанно перебільшували молодість підсудного. (Тут він дозволив собі зневажливо усміхнутись.) І його оборонці, і газети всі знову й знову називали його хлопчиком. Але він не хлопчик. Він дорослий мужчина. Щодо його становища у суспільстві і виховання, він мав більше переваг, ніж будь-хто з вас тут, на лаві присяжних. Він подорожував. У готелях і клубах, у лікурзькому товаристві, з яким він був зв’язаний такими тісними узами, він зустрічався з порядними, достойними і навіть видатними, визначними людьми. Адже в момент арешту, два місяці тому, він був у дуже вишуканому товаристві, в компанії світської молоді, яка приїхала в наші місця на літній сезон. Запам’ятайте це! Він має зрілий, зовсім не дитячий розум. Це розум цілком розвинений і прекрасно урівноважений.

«Джентльмени, — провадив він далі,— як незабаром доведе вам обвинувачення, через якихось чотири місяці після приїзду обвинуваченого в Лікург ця дівчина почала працювати на фабриці в тому відділі, який він очолював. І не більш як через два місяці він умовив її переїхати від поважних та богобоязливих людей, в яких вона оселилась у Лікурзі, в дім, що про нього вона нічого не знала. Головна перевага цього нового житла з