Джордж Мартін - Бенкет круків

Сноу. «І я сама тепер байстрючка, як і він. Ох, приємно було би з ним знову побачитися!» Але цього не станеться ніколи. Алейн Стоун братів не має — ні незаконних, ні законних.

— Наш кузен Бронзовий Йон влаштував у себе в Рунстоні рукопашну,— провадила Міранда Ройс, нічого не помітивши,— нечисленну, тільки для зброєносців. Очікувано переміг Гарі Наступник.

— Гарі Наступник?

— Годованець леді Вейнвуд. Гарольд Гардинг. Я так розумію, відтепер його слід величати сер Гарі. Його висвятив Бронзовий Йон.

— О! — Алейн зовсім заплуталася. З якого дива годованець леді Вейнвуд став її наступником? Вона і рідних синів має. Один з них — лицар Кривавої брами, сер Донел. Але не хотілося видатися дурепою, тож вона просто мовила: — Най проявить себе як гідний лицар.

— Най його пранці з'їдять,— пирхнула леді Міранда.— Ну, в нього ж є дочка-байстрючка від якоїсь простолюдинки. Мій лорд-батько мав надію, що я візьму з Гарі шлюб, та леді Аня про це й чути не хоче. Не знаю, що саме їй не підходить: я сама чи мій посаг,— вона зітхнула.— А мені потрібен новий чоловік. У мене вже був один, але я його вбила.

— Вбила? — вражено перепитала Алейн.

— Так. Помер просто на мені. Якщо по правді, то у мені. Ти ж, я сподіваюся, знаєш, що таке шлюбна ніч і шлюбна постіль?

Алейн подумала про Тиріона, про Гончака з його поцілунком — і кивнула.

— Уявляю, як це жахливо було, міледі. Як він помер. Ну, там, у той час як... як...

— ...порав мене? — Міранда знизала плечима.— Звісно, неприємно було. Поминаючи вже те, що це просто нечемно! Навіть не спромігся дитину мені зробити. У старих сім'я слабеньке. Ось я тепер непорана вдовиця. Гарі міг би значно гіршу партію зробити. І зробить, скажу я тобі. Швидше за все, леді Вейнвуд одружить його з котроюсь своєю онукою — або з онукою Бронзового Йона.

— Ваша правда, міледі,— озвалася Алейн, пригадавши Пітирові застереження.

— Ринда. Ану, скажи-но: Ран-да.

— Ранда.

— Отак уже ліпше. Боюся, мушу в тебе перепросити: ти подумаєш, що я просто шльондра, але я переспала з отим гарненьким хлопчиною — Марильйоном. Я ж не знала, яке він чудовисько. Він так гарно співав, а які в нього спритні пальчики! Якби я тільки знала, що він збирається виштовхати леді Лайсу в місячні двері, я б у житті з ним в ліжко не лягла. Зазвичай з чудовиськами я не сплю,— сказала вона й окинула оком обличчя і груди Алейн.— Ти за мене вродливіша, зате в мене перса більші. Мейстри кажуть, з великих грудей молока не більше, ніж з маленьких, але я не вірю. Ти бачила колись годувальницю з малими цицьками? У тебе груди пишні як на твій вік, та оскільки це груди байстрючки, я перейматися не збираюся,— Міранда під'їхала трішки ближче.— Думаю, ти знаєш, що Майя вже втратила цноту?

Алейн знала. Їй про це шепнула гладунка Мадді, коли Майя одного разу привезла припаси.

— Мадді мені казала.

— Ну певна річ! У неї пащека велика, як дупа, а дупа в неї просто велетенська... Коханцем був Майкл Редфорт. Колишній зброєносець Ліна Корбрея. Справжній зброєносець, а не отой неотеса, якого сер Лін узяв до себе зброєносцем зараз. Подейкують, за гроші до себе взяв. Майкл був найкращим юним мечником у Видолі, галантним... принаймні Майя так гадала, поки він не одружився з однією з дочок Бронзового Нона. Певна, лорд Гортон йому вибору не дав, та все одно жорстоко було так вчинити щодо Майї.

— Вона подобається серу Лотору,— Алейн зиркнула на погоничку, яка їхала за двадцять кроків унизу.— Більш ніж подобається.

— Лотору Бруну? — Міранда звела брову.— А вона про це знає? Хоча,— провадила вона, не чекаючи на відповідь,— хай не плекає надій, сердега. Батько хотів підшукати Майї пару, але вона нікого не хоче. Вона сама як мулиха.

Алейн несамохіть відчула прихильність до старшої дівчини. Після Джейн Пул у неї ще не було подружки, з якою можна попліткувати.

— А як гадаєш, серу Лотору вона подобається така — в кольчузі й шкірянці? — запитала вона старшу дівчину, яка здавалася такою досвідченою.— Чи він мріє вдягнути її в шовки й оксамити?

— Він чоловік. Він мріє її роздягнути.

«Знову вона хоче, щоб я почервоніла».

Леді Міранда мов думки її підслухала.

— Ти так гарно заливаєшся рум'янцем! А я червонію, як яблуко. Тільки я вже сто років не червоніла,— вона схилилася ближче.— Твій батько не збирається одружитися вдруге?

— Батько? — Алейн про таке й не думала. Чомусь ця ідея змусила її поїжитися. Згадався вираз на обличчі Лайси Арин, коли та випала у місячні двері.

— Всі ми знаємо, який відданий він був леді Лайсі,— мовила Міранда,— однак не може ж він горювати все життя. Потрібна гарна молода дружина, щоб розвіяти його смуток. Гадаю, він обирати може з половини шляхетних юних панн у Видолі. Хто буде кращим чоловіком за нашого сміливого лорда-оборонця? От тільки якби ще його не називали Мізинчиком... Не знаєш, у нього і справді мізинчик?

— Мізинчик? — Алейн знову почервоніла.— Я не... Та я ніколи...

Леді Міранда розреготалася так голосно, аж озирнулася Майя Стоун.

— Не переймайся, Алейн, певна, там зовсім не мізинчик.

Проїхали попід природною аркою, що з її білого каменю звисали бурульки, скрапуючи водою. У дальньому кінці стежка звужувалася й обривисто спускалася на сотню футів униз. Міранді довелося відстати. Алейн віддалася на волю мула. Тут спуск виявився таким крутим, що вона вчепилась у сідло. Сходинки, гладенько вичовгані підкованими копитами незліченних мулів, які ходили тут, нагадували низку мілких кам'яних чаш. На дні цих чаш блищала золотом у пообідньому сонці вода. «Поки що це вода,— подумала Алейн,— але поночі вся вона замерзне на кригу». Збагнувши, що затамувала подих, вона врешті видихнула. Майя Стоун з лордом Робертом майже досягли скелястого піку, після якого схил знову трохи вирівнювався. Алейн старалася дивитися на них, тільки на них. «Я не впаду,— твердо сказала вона собі.— Майїн мул сам мене проведе». Навколо неї завивав вітер, а вона східчик по східчику підстрибом спускалася вниз. Тривало це, здавалося, ціле життя.

І тут раптом вона вже внизу разом з Майєю і своїм маленьким лордом — кулиться попід покрученим кам'янистим шпилем. Далі тягнулася висока кам'яна сідловина, вузька