Гомер - Іліада. Одіссея

З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,

Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,

В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз

Дома лиху він усім женихам затіває погибель».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

180] «Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,

Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!»

Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні

Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, -

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.

В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.

Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:

195] «Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання

Виконать? Ми ж пов'язані узами дружніми здавна,

З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.

Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.

Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,

200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,

Щоб не почав частувать, - якнайшвидше я їхати мушу».

Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш»

Як би то виконать краще йому товариське прохання.

Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:

205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,

Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки -

Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,

1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:

«Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,

210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.

Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, -

Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.

Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе

Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже».

215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих

В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.

А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:

«Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,

Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу».

220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,

До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.

Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,

Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього

Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,

225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,

Що, проживаючи в Пілосі - матері кіз та овечок,

Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.

Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,

Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,

Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно

Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі

В'язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки

Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно

Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.

Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки

В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї

Він богорівному і молоду свому братові жінку

В дім упровадив, а сам - до іншого краю подався,

В Аргос, на коні багатий, - це там йому доля судила

240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.

Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;

Двох могутніх синів - Антіфата і Мантія - мав він,

А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;

Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,

245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий

Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.

В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.

Двоє синів - Алкмеон з Амфілохом - родилися в нього,

В Мантія теж було двоє синів - Поліфід був із Клітом.

250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,

Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.

А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті

Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.

До Гіпересії він, посварившись із батьком, від'їхав.

255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.

Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,

До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме

Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,

Став біля нього він близько і слово промовив крилате:

260] «Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,

Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того

Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, -

Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:

Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?»

265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.

Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;

Звали, вірніш, - бо тепер десь лихою він смертю загинув.

Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім

270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати».

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

«Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши

Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,

Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.

275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери

Втік я. Тепер моя доля - між люду чужого блукати.

Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,

Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив: