Донна Тартт - Маленький друг, Донна Тартт

вона скаже тепер? Що Денні Ретліфф від неї втік, що насправді вона не зробила того, що намірилася? Чи навіть гірше: що вона від самого початку помилялася; що, мабуть, вона не знає насправді, хто вбив Робіна і, може, уже ніколи не дізнається?

«Ні, — подумала Гаррієт, зненацька запанікувавши, — цього недостатньо. Треба щось інше придумати».

— Що? — сказав лікар. — Я зробив боляче?

— Трохи.

— Гарний знак, — сказала Еді. — Якщо болить.

Може, спало на думку Гаррієт, — яка роздивлялася стелю, міцно стуливши губи, поки лікар водив чимсь гострим їй по підо­шві, — може, Денні Ретліфф справді вбив Робіна. Так було б простіше. Певна річ, це найпростіше, що можна сказати Гелі: що Денні Ретліфф під кінець їй признався (може, то був нещасний випадок, може, він не хотів цього?), можливо, навіть благав прощення. Навколо неї, ніби отруйні квіти, почали розкриватися щедрі можливості оповіді. Вона може сказати, що зберегла життя Денні Ретліффу, стоячи над ним, з великого милосердя; може сказати, що їй зрештою стало його шкода, тож вона залишила його у вежі рятувальникам.

— Не так і погано минуло, правда? — сказав лікар, підводячись.

Гаррієт шпарко запитала:

— Тепер мені можна додому?

Лікар засміявся.

— Тпру! — гукнув він. — Не так швидко. Я вийду в коридор на кілька хвилин, поговорю з твоєю бабцею, добре?

Еді підвелася. Гаррієт почула її слова, поки обоє виходили з палати.

— Це ж не менінгіт, правда?

— Ні, мем.

— Вам сказали про блювоту й діарею? І гарячку?

Гаррієт тихенько сиділа на ліжку. Вона чула, як лікар говорить у коридорі, та хоч їй було цікаво, що він про неї каже, бурмотіння його голосу було далеким, таємничим і надто тихим. Вона втупилася у власні долоні на білому покривалі. Денні Ретліфф живий, і хоч вона б у це нізащо не повірила, навіть пів години тому, це її тішило. Навіть попри те, що це означало її провал, вона тішилася. І якщо бажане від самого початку було неможливим, усе одно вона про себе тішилася думкою, що попри неможливість, вона все одно це зробила.

 

— Йопересете, — мовив Пем і відсунувся від столу, за яким снідав кусником бостонського кремового пирога. — Цілих два дні там пробув. Ото бідолаха. Навіть якщо вбив свого брата.

Гелі відірвав погляд від каші та — доклавши майже неможливих зусиль — спромігся змовчати.

Пем похитав головою. Волосся в нього досі було вогке після душу.

— Навіть плавати не вмів. Уяви собі. Він там стрибав туди-сюди цілих два дні, щоб голова була над водою. Я якось читав, про Другу світову, здається, як літак загубився в Тихому океані. І пілоти кілька днів на воді пробули, а там ще купа акул. Вони не могли заснути, треба було постійно плавати й стерегтися акул, інакше ті б підібралися й ноги їм повідкушували. — Він ретельно вдивився у фотографію й здригнувся. — Бідолаха. Цілих два дні в тій гидоті, як щур у відрі. Ідіотське місце він вибрав ховатися, як не вмів плавати.

Гелі, не в змозі стриматися, випалив:

— Усе не так було.

— Ага, — знуджено мовив Пем. — Ніби ти знаєш.

Гелі — загорівшись, розмахуючи ногами, — зачекав, доки брат відірветься від газети чи скаже ще щось.

— То Гаррієт була, — зрештою не стримався він. — То вона зробила.

— Г-м-м?

— То все вона. Вона його туди скинула.

Пем вирячився на нього.

— Кого скинула? — запитав він. — Денні Ретліффа?

— Так. Бо він убив її брата.

Пем пирхнув.

— З Денні Ретліффа такий самий вбивця Робіна, як з мене, — сказав він і перегорнув сторінку газети. — Ми всі в одному класі в школі були.

— Це він, — благоговійно доводив Гелі. — Гаррієт мала доказ.

— Та ти що? Який?

— Я не знаю… багато всього. Але вона може довести.

— Аякже.

— Коротше, — продовжив Гелі, бо не міг стриматися, — вона простежила за ними туди й гналася з пістолетом, застрелила Фариша Ретліффа, а тоді змусила Денні Ретліффа залізти на вежу й застрибнути у воду.

Пембертон перегорнув газету до рубрики з коміксами.

— Здається, мама дозволяє тобі забагато кока-коли, — сказав він.

— Та чесно! Клянуся! — збуджено скрикнув Гелі. — Тому що… — А тоді згадав, що йому не можна казати, звідки саме він знає, і опустив погляд.

— Якщо вона мала пістолет, — сказав Пембертон, — тоді чому просто не застрелила обох і не покінчила з тим? — Він відсунув тарілку й подивився на Гелі, як на кретина. — Яким дідьком Гаррієт змусила б не абикого, а Денні Ретліффа, вилізти на ту штуку? Та він здоровенний сучий син. Навіть з пістолетом, він би його в неї за дві секунди відібрав. Бляха, він би і в мене його за дві секун­ди відібрав. Гелі, якщо вже взявся брехати, придумай щось краще.

— Не знаю, як їй це вдалося, — вперто продовжував Гелі, заглядаючи собі в кашу, — але це