Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

ось тепер, коли Голден тільки-но розгледів свій мутний шлях

із діри, яку вирила протомолекула, а все людство залюбки туди

пірнуло з притаманним йому самонищівним завзяттям, йому

ось-ось загрожувала смерть од іще одного людця, чия влада

переважувала його ж здоровий глузд. Це несправедливо! Йому

кортіло дожити до часу, коли людство спружинить, поверне своє

становище. Йому кортіло бути частиною цього процесу. Уперше

за такий тривалий час Голден почувався спроможним

перетворитися на людину, від якої залежало щось грандіозне.

І от саме це йому кортіло пояснити Наомі. Сказати їй, що він

стає кращою людиною. Людиною, яка всі ці роки мала вбачати

в ній не просто класного інженера. Немовби тепер, коли він

почувався кращою людиною, Голден міг постфактум виправити

того недалекого марнославного чоловіка, яким він був раніше.

І, можливо, навіть заслужити цим її любов.

— Ти мені подобаєшся, — натомість сказав він.

— Джиме, — за якусь мить відповіла вона. Її голос бринів.

— Мені було добре в твоєму товаристві, відколи ми знайомі.

Навіть тоді, коли ти була банальним інженером та звичайним

членом екіпажу, ти була дуже милою.

На радіохвилі було чути лиш слабке статичне шипіння. Голден

уявляв, як Наомі занурилася в думки, сховавшись за довгим

чубом, як вона часто робила, коли не хотіла, щоб хтось міг

бачити її очі в моменти емоційного дискомфорту. Звісно ж, це

дурниця. В невагомості сховатися за чубом неможливо. Але він

усміхнувся, побачивши цю картинку в думках.

— Дякую, — промовив він, урятувавши її від незручної паузи. —

Дякую тобі за все.

— Я кохаю тебе, Джиме, — нарешті промовила вона. Голден

відчув, як розслабився. Він бачив наближення смерті, але тепер

її не боявся. Він пропустить усе цікаве, що буде потім, але

завдяки йому це все відбудеться. А ще його кохала дуже хороша

людина. Дехто не може таким похвалитися, навіть проживши

довге життя.

Раптом пролунало низьке скреготіння, що переросло у виття.

На якусь секунду Голденові здалося, що в навушниках кричить

Наомі. Він мало не почав її заспокоювати, аж раптом відчув

вібрацію в ногах. Звук ішов не з радіо. Він проходив через його

черевики та стінку ліфта. Вібрував увесь корабель.

Голден притулився шоломом до стінки, щоби краще розчути

цей звук, і його мало не оглушило вищання корабля. Щойно

збігла ця нескінченно довга хвилина, воно припинилось, скінчившись оглуш ливим ударом.

— Якого хріна? — прошепотіла Корін.

— Наомі? Бугай? Хтось є на зв’язку? — загорлав Голден, раптом злякавшись, що через ці незрозумілі події корабель

просто розвалився на частини.

— Ага. Ми тут, — озвався начальник служби безпеки.

— Що… — почав був Голден.

— Зміна планів, — продовжив Бугай. — Цей звук означає, що

вони загальмували обертання тора. Катастрофічна інерціальна

зміна два-нуль. Там зараз народ добряче переколошматить.

— Навіщо вони це зробили? Просто щоби припинити трансляцію?

— Нєа, — втомлено зітхнув Бугай. В його словах звучав чоловік, якому раптом повідомили, що доведеться відшабашити

подвійну зміну. — Це означає, вони подумали, що нам вдалося

добряче укріпитися в ліфтовій шахті, а тому вони вирішили піти

іншим маршрутом.

— Ми вертаємося, — проказав Голден, махнувши Корін.

— Ні, — категорично відрізав Бугай. — Якщо їм вдасться знову

подати живлення на лазер і при цьому Ешфорд і надалі

командуватиме на містку, вважай, ми програли.

— То що робити? Нам потрібно піднятися до них, вдертися на

місток і перестріляти всіх їхніх людей, поки вони там унизу

штурмуватимуть машинний відсік і перестрілюватимуть усіх

вас?

Бугай утомлено зітхнув:

— Ага.

Розділ сорок восьмий. Бугай

Вони вилетіли з технічної шахти, наче вибухова хвиля.

Чотири чорно-червоні монстри заледве людської подоби.

Бугай зі своїми підлеглими, яких він зміг зібрати, відкрили

вогонь, щойно їх помітили. Десяток одиниць стрілецької зброї

проти урагану.

— Не підпускайте їх до управління реактором, — прокричав

Бугай.

— Слухаюсь, — відповів хтось із землян. — Маєте думки, як їх

спинити, командире?

Думок він не мав.