Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      Імперці, нехай будуть імперці, прийнявши з'єднання погодилися з оглядом. Не минуло й сорока хвилин, як через мікродронів ми побачили п'ятірку охоронців, які перейшли через шлюз на наш борт.     

        Імперці вельми непогано грали боягузливих торговців, зараз би я нізащо не повірив, що кілька годин тому вони захопили корабель. Десантник, який грає капітана, навіть емоції зміг підробити і транслював страх і підлесливість у напрямку до охоронців, які піднялися на борт.

        —  Где Гмир,- суворо запитав охоронець, який прийшов, в одного з імперців.

        —  Здох він, скотина така, точно не захотів платити мені боржок, - хрипким голосом відповів імперець, - Втік падла така на той світ.

         —  Нам не повідомляли про це,- насторожився охоронець з оглядової команди.

          —  А хто він, щоб про його смерть повідомляти вам. Цей пацюк здох і замість того, щоб сплатити борг, мені це корито дісталося у спадок. Виродок і з того світу гадити примудряється,-- плюнув крізь зуби імперець.

         —  Рин перевір,- скомандував своєму підлеглому начальник оглядової команди. Через кілька хвилин його підлеглий відповів.

         —  Гмир справді здох на Ерзаксі, його тричі штрикнули в груди на виході з бару,- відповів він. А я ж у цей момент зрозумів, що імперці вельми непогано зробили свою легенду, упевнений, що на Ерзаксі навіть очевидці знайдуться, якщо треба, - Він, -- показав на імперця, -- отримав це корито і наш контракт у спадок.

       —  Хорошо, хлопці, давайте швиденько подивимося корабель і до себе, -- заспокоївшись, промовив чоловік, який був головним у доглядовій команді.

       —  Це ми швидко, - розсміялися його підлеглі, - Це, напевно, вже сотий раз, як ми його перевіряємо, ми тут кожну нічку вже знаємо.

       —  Давайте і ретельно все перевірте. А ти, мабуть, розкажи, як це тобі Гмир заборгував стільки грошей, він начебто був обережним, -- звернувся він до імперця.

        Лише через півгодини оглядова команда покинула корабель, і імперці продовжили свій шлях до орбітальної станції, на якій і належить вивантаження вантажу. Саме там ми і повинні непомітно покинути контейнер і спуститься на планету. 

      Або в самому контейнері, це залежить від того, що нас чекатиме на складі, куди вивантажать весь вантаж. У нас взагалі було розроблено понад двадцять варіантів проникнення на планету з орбітальної станції.

       Але, як виявилося, не все так просто. На станції наш контейнер разом з іншими відправили на тимчасовий склад, звідки пізніше мали або на орбітальному ліфті, або на шатлах доставити на планету. 

        Але не це виявилося найнеприємнішим. Як виявилося, в тих контейнерах, які підмінили, перебували люди. І добре б якщо звичайні люди, ну нехай навіть десантники, але побачене відразу нам зіпсувало настрій ще більше.

       Тільки-но зачинився склад за навантажувачем, який розвантажив корабель, як з контейнера вилетіли дрони, які швидко підключилися до систем станції. Ще за п'ять хвилин контейнер відкрився і звідти вийшло два десятки людей у дивних скафандрах. 

      Навіть в енергетичному зорі вони виглядали вельми розпливчасто, а вже в оптичному діапазоні і зовсім були невидимими. Наші скафандри працювали схоже, але за бажання навколо нас можна було розгледіти рух повітря, тут же ніщо не видавало присутності двох десятків людей. 

       Повідомивши Ліці про побачене, я зрозумів, що наші справи кепські. Я рідко коли бачив, щоб Ліка чогось боялася, але саме зараз від неї якраз йшли хвилі страху, спрямовані на людей, яких вона не могла бачити через відсутність енергетичного зору і спеціальних приладів.

       Реакція Ліки і мене змусила почати хвилюватися. Я став уважніше вдивлятися в людей видимих лише в енергетичному зорі. Прямо зараз вони витягли з контейнера якийсь прилад, що також перебуває під активним маскуванням, і колупалися в ньому.

       Раптово один із цих людей різко сіпнувся і подивився в моєму напрямку. А я зрозумів що він відчув мою увагу. Відвернувшись, я спробував навіть не думати про нього, але було пізно, невидима людина, переговоривши з товаришами, підійшла в нашому напрямку і, відключивши маскування, неголосно вимовила.

       —  Псіон ми тебе засікли, виходь, - спокійний тон цієї людини нервував, - Я бачу вас тут четверо. Виходь і представся. Не вийдеш - уб'ємо одразу ж.

        —  Виходжу, але ти б песик не ховрахтався,-- сказав я, а Ліка передала мені повідомлення, що я маю прикинутися псіоном корпусу, з ними в імперії воліють не зв'язуватися, це був наш єдиний шанс на виживання. Ліка впізнала скафандри цих людей, за її словами, це тіні, бійці екстра класу, які підкоряються безпосередньо імператорові і виконують делікатні операції,- І що вам знадобилося від скромного члена корпусу псионів?

        — Чому ви тут? - запитав він у мене, я поки що єдиний вийшов з укриття контейнера,- Нас не попереджали, що тут буде хтось із ваших.

       —  А з чого це наші генерали мають звітувати перед шавками імператора? -- доволі грубо вимовив я, тримаючи напоготові кілька псионічних структур. Таку поведінку мені підказала Ліка, за її словами всі псиони звичайних людей вважають другосортними і ставляться до них відповідно. А в тінях служать виключно звичайні люди, ну як звичайні, вони пройшли настільки багато модифікацій організму, що і вважати їх людьми особливо вже не можна.

        —  Не борзій нас більше і ми вас із легкістю покладемо,- трохи зі злістю відповів співрозмовник.

        —  Може бути й так, але я встигну щонайменше п'ятірку покласти вас, мої напарники ще по кілька людей.  А отже, операцію буде зірвано... -- посміхаючись, промовив я... -- Ми ж за кілька років заново переродимося, на відміну від вас, песики.

       —  А я й забув, що ви ледве що в нове тільце біжите, - відповів мені тінь, - Але ти маєш рацію, нам битися тут нема чого. Може об'єднаємося на час?