Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     —  Ти маєш рацію, досі хочеться свої нутрощі відправити на прогулянку,- спробував пожартувати я.

     —  Раз жартуєш все буде добре. А тепер до справи, екіпаж корабля мертвий, по перше вони звичайні люди, а по друге, у них не було вбудованих у скафандри інерційних демпферів, вони трохи пом'якшили удар. Тож там у рубці та каюті капітана лежать три мертвих тіла,- почала говорити Ліка.

      — Хто напав на нас? - запитав я в неї.

          —  Поки неясно,- почала говорити Ліка,- Мікродрони в рубці змогли підключитися до системи зовнішнього спостереження і зафіксувати легкий крейсер восьмого покоління.

       —  Восьмого? - здивувався я відповіді Ліки,- Але ж їх тільки почали виробляти тут. Наскільки пам'ятаю всього місяців шість тому центральні світи дозволили будувати кораблі восьмого покоління.

      —  Ти все правильно кажеш, а значить на нас напала якась державна структура, восьме покоління ще в приватні руки не потрапило. І, як мені здається, це або розвідники, або сб-шники якоїсь великої держави... -- вимовила Ліка, а від неї потягнуло незадоволенням.

      —   Але що їм треба від вантажовоза? -- здивовано запитав я Ліки.

      —  Звідки я знаю,- зло вимовила Ліка,- Це ти в нас маг, тож давай намагіч щось,- зірвалася Ліка і трохи прикрикнула на мене.

      —  Сама знаєш, я не вмію. А які є припущення? - запитав я в Ліки.

      —  Ти думаєш збори членів правління третьої в секторі корпорації залишаться поза увагою розвідувальних структур найбільших держав сектору? -- запитала вона.

      —  Хм, ти думаєш, вони хочуть простежити й дізнатися, що відбуватиметься на зборах,- відповів я замислившись.

      —  Це найбільш логічний варіант, але не єдиний,- погодилася Ліка,- Тож давай бери наших сплячих красунь і тягни їх у контейнер із м'ясом. Залишилося кілька хвилин до стикування з десантним ботом.

      Сховавшись у замороженому м'ясі, про всяк випадок ми проникли прямо в туші і стали спостерігати через дронів за тим, що відбувається на кораблі. Десантники, проникнувши на корабель, швидко просканували його ручними сканерами, а потім зібралися в рубці корабля і почали перепрошивати його ШІ. 

       Оскільки Ліка ще раніше отримала до нього доступ, то ми зараз бачили зміни, що вносяться в нього. Сам ШІ був далеко не найсучаснішим, він насправді був п'ятого покоління, щоправда капітан зміг за допомогою програмних модифікацій вивести його на рівень шостого покоління.

     А змін було небагато, по-перше змінився екіпаж, а по-друге з пам'яті видалявся повністю фрагмент про те, що нас висмикнуло з гіперпростору. Після злому ШІ до нас пристикувався легкий крейсер і досить швидко відчепили кілька контейнерів і на їхнє місце поставили нові з крейсера.

     Що в них було ми не знали і не хотіли ризикувати і намагатися в них проникнути. З кожним моментом ситуація, в якій ми опинилися, мені подобалася все менше й менше, було видно, що хлопці дуже серйозні, і ми зараз прикидали, в чию операцію влізли ненароком.

       Нам пощастило, що ховалися ми в контейнері не на зовнішній підвісці, а в трюмі інакше нас просто б залишили в міжзоряному просторі як непотрібне сміття. Після заміни вантажу крейсер відстикувався від транспортника, а сам транспортник під командуванням нової команди знову почала розганятися і, досягнувши необхідної швидкості, пройшов через гіперовікно далі в напрямку Еквуса.

      Це означало, що ми все-таки рухаємося в бік нашої мети, а тому поки що вирішили продовжувати операцію і не пробувати втекти. Хоча буду відвертим я подумував про цей варіант, тим паче у нас є спосіб покинути корабель навіть у гіперпросторі за допомогою евакуатора. Так ми про всяк випадок захопили його з собою.

      Лише через кілька годин ми змогли розслабитися, новий екіпаж вочевидь не збирався перевіряти трюм, вони залишилися сидіти в рубці й очікувати виходу з гіперпростору. Мені ж довелося за допомогою мільєра, що міститься в наших організмах, усунути безліч мікротравм, отриманих хлопцями під час екстреного гальмування. 

      У Ліки теж було чимало мікротравм, але через високий рівень кібернетизації вона могла цілком вільно рухатися і діяти. Не зважаючи на її нелюбов до мільєра, мені все ж таки вдалося і її вилікувати, не зважаючи на слабкі протести, все ж таки вона розуміла необхідність цього.

     —  Що ти думаєш з цього приводу? -- запитав я в Ліки, хлопці ж ще були не надто бадьорими, а тому воліли мовчки слухати нас.

     —  Нічого хорошого. - відповіла Ліка, - Вони, - махнула рукою у бік рубки, - завантажили раксаніт у реактор, щоб нагнати відставання, тож можна одразу впевнено сказати, що це державна структура.  Броня десантників призначена саме для штурмів космічних кораблів, і якщо мені не зраджує пам'ять, то саме цю модифікацію виробляють в імперії Атаран, але я не можу зрозуміти, що вони тут забули, адже цей сектор космосу раніше ніколи не потрапляв у сферу інтересів імперії.

     —  Значить імперці,- виголосив я.

     —   А ось я не впевнена в цьому, броню можна і купити, хоча я не чула щоб продавали абордажну броню кудись на сторону. Але хіба мало, - вимовила Ліка.

     —  Що ми будемо робити? -- запитав я в неї, а хлопці підтримали моє запитання поглядами. У таких ситуаціях лідерство безперечно передавалося найдосвідченішій з нас.

     —  Нам нічого не залишається робити, окрім як спробувати виконати наш план, -- відповіла Ліка після хвилин п'яти роздумів, -- Те, що ми побачили, у принципі, нічого не міняє, сумніваюся, що розвідка робитиме щось іще, окрім спостереження.

      Через кілька годин ми нарешті знову повернулися в нормальний простір. Цього разу все пройшло штатно і корабель вийшов через гіпервікно.  Практично відразу з кораблем зв'язалася охорона.

      На жаль, зараз ми не могли підключатися до систем корабля, не хотілося попастися на такій дрібниці. Якщо раніше закладки на ШІ можна було списати на вже мертвого капітана, то зараз після перепрошивки будь-яка зміна одразу видасть нас.