Лана Вернік - Фантомна довіра, Лана Вернік

— Ти знав, що у Степана є наречена? — задала вона питання, котре розривало їй душу на шмаття останні дні.

— Та я на неї зараз дивлюся, — він усміхнувся, але Лариса ткнулась носом в подушку і заплакала.

— Не я… Маргарита…

— Маргарита? — Роман не очікував почути від Лариси це ім’я.

— Вона приїздила на день народження до Віри Хризонівни… Все селище про це гуде.

Він знав про Маргариту. Степан розповідав про неї у січні. Тимчасова подруга. З розповіді друга Роман виніс для себе три речі: жінка мала жахливий характер; секс з нею був гарячим; вона страшенно бісила Фурію, котра сватала йому доньку якогось крутелика, а він відмовлявся. Це був чи не найголовніший привід бути з Марго. Але тоді, після Лори, повертатися до неї у Степана бажання не було.

Вони дуже довго розмовляли. Друг не хотів їхати, але і лишитися не міг. Вагітність Лори Степан сприйняв, як диво. Казав, що це слід поки що тримати у таємниці, Фурія не повинна дізнатися про дитину. Говорив, що дуже хоче закінчити всі справи і повернутися до Лариси, бо остаточно усвідомив, що ДОБРЕ йому лише з НЕЮ. Просив наглядати за Лорою, уточнювати у лікарки її аналізи і дізнаватися про загальний стан та передавати інформацію йому. Ось адреса, лікарка попереджена, що до неї прийде людина.

Степан був схвильований і щасливий, сумний від того, що такий особливий період життя він не може бути з Лорою. Ніколи не бачив друга таким розгубленим, тому пообіцяв зробити все від нього залежне.

Про аварію в Колумбії Роман дізнався від Ігоря. Знав, що пілот загинув на місці, що напарника пристрелили, бо стан його був важким. Якщо Степана забрали — це означало, що він міг самостійно пересуватись і це зберегло йому життя. Невдовзі висунули умови — п’ять мільйонів доларів. Багато, але це загальна практика, початкова ціна — завжди фантастична, в процесі торгів могли зійтись і на сотні тисяч баксів, але старт завжди високий. Злий жарт зіграв дипломатичний паспорт. Партизани вирішили, що до їхніх рук потрапив якийсь політик. Згодом вони з’ясують, що це не так.

Почути від Лори, що Маргарита приїздила на день народження до бабусі Степана, було несподівано. Ще й назвалася нареченою… Мабуть, від новин втратила інстинкт самозбереження? Степан оскаженіє, коли дізнається про цей її вибрик. А якщо ці нерви вплинуть на стан Лори чи дитини — він не заздрить тій жінці... Це — самогубство. Цікаво, Марго розуміє, що робить? 

— Хто сказав тобі таку дурницю? — запитав Роман, здивований почутим.

— Мама Тоні… І це не дурниця. Вони сиділи разом за столом у Хризонівни і Маргарита розповідала, що… вона зустрічається з ним з минулого літа… весь цей час… він був з нею… — Лора закрила очі, і сльози полились мало не суцільним потоком з її очей. Усвідомлення невірності Степана обпікало серце. Вона чекала, вірила, сподівалася, а у нього була інша. Марго була з ним ще до того, як він її ВІДПУСТИВ.

Роман насупився. Це було правдою. З Марго друг дійсно мав зв’язок з літа і коли приїздив у вересні, то Лора просто промайнула між його ночами з іншою, від якої приїхав і до якої той потім повернувся. Так, з Лорою все було більш чуттєво і емоційно, але Степан просто зробив так, як вважав правильним: дав їй свободу від себе і від Фурії, особливо не турбуючись про те, що робить їй боляче. Не вперше. Переживе. Думав, що на цьому їхні стосунки закінчено. Приїхавши у грудні побачив, що вона лповернула всі його подарунки. Зачепило… Але ж він її відпустив, нехай йде. Вона вільна. У кожного відтепер своє життя.   

Самонавіювання діяло, Степан жив так, як і раніше, не згадуючи про Русалку. Та коли у січні почув про синю машину — серце відгукнулося пекучими ревнощами. Степан зізнався Роману, що подумав на нього. Думав, що Лора таким чином вирішила йому помститися, але помилився. Вона і не думала про помсту. Лариса його чекала… і відчуття вини перед нею тисло Степану груди: минулого він змінити вже не міг, а майбутнє потрібно було ще відвоювати.

— Послухай, — Роман ринувся до Лариси. Став на коліна біля дивану і поклав свою руку, поверх її, що лежала на подушці — Лора не прибрала руки, була занурена у своє горе і зовсім нічого не помічала, навіть його дотику. Справи погані. Раніше, вона б відсахнулася від нього...

— Маргарита була потрібна, щоб Фурія не займала тебе. Я розмовляв зі Степаном по телефону, 21 березня, перед його поїздкою до Колумбії. Ми говорили про тебе і про вашу малу. Ти чуєш? Не про Маргариту, а про вас.

— Він вже місяць, як зник… — Лора підняла голову, і її обличчя опинилось впритул до нього. Роман, як заворожений, розглядав її обличчя. Навіть вбита горем і заплакана Лариса була неймовірно гарною. Задумався і труснув головою, відганяючи мару, — чому ти не прийшов раніше?

— Не було потреби. Ти ходила до лікаря і твій стан не викликав хвилювань, а тепер — ти пропустила візит. Я вирішив дізнатись у чім річ. У тебе ж можуть статися передчасні пологи. Бонд мені не пробачить, якщо я не подбаю про тебе.

— Він справді просив тебе за мною наглядати? — з недовірою перепитала Лора. Вона ж казала Степану ніколи більше не просити Романа про це. Чому він вирішив звернутись до нього, а не до Ігоря?

— Справді. 

— Чому?

— Тому що він кохає тебе, довіряє тобі і хвилюється про тебе.

— Я не розумію... 

— Ларисо… Я лише стежу, щоб у тебе все було добре. Щоб не виникло жодних проблем. Степан попросив мене про це, бо сам не може. Я не чіплятимусь до тебе, не хвилюйся.

Лора вклала голову на подушку і, забравши свою руку з-під його, витерла сльози з обличчя.

— Як ти з ним спілкуєшся?

— Телефоном. З різних місць, на різні номери. У нас є свій шифр, ще з часів навчання… Лоро, цей божевільний — живий. Це найголовніше. Розумію, що почути про Марго тобі було неприємно, але вона не варта твоїх сліз. Вона — тимчасове явище, а ти — його Наяда.