Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Але було пізно. Сокира вже щільно засіла в його спині. Айріал озвірів. Втративши вже трьох своїх друзів, він більше не міг думати ясно. Альма намагалася вирватися з кайданів вартових, але раптово Арлана охопила їхній розум червоним світлом і вартові, кинувши зброю, відійшли до стіни.

Альма схопила Айріала за руку.

–Давай підемо звідси.– тремтячими губами благала вона.– Нам не вижити.

Айріал вдарив вартового, який ішов на них, підкинувши сокиру, потім ухилився від удару і дістав закривавлений меч. Поранивши руку стража, він забрав у того сокиру. Арлана продовжувала керувати трьома стражами, відводячи їх назад у фортецю.

–Вони вбили їх! А ти їх рятуєш?! – крикнув Айріал.

–Вони не відали, що робили.– хитала головою вона.

–Вони їх убили! – сперечався Айріал.

Альма закричала. Айріал кинувся до неї, дорогою всадивши меч у спину Вартового. Альма зблідла, хапаючись за живіт. Глибока рана кровоточила і Альма втрачала свідомість.

–Не кидай мене! – благав Айріал, схопивши її.

Айріал поклав її голову на своє коліно, благаючи подругу не засинати. Але Альма щільно заплющила очі.

– Пощастить, якщо вона виживе до ранку. – сказала Арлана.

Айріал проігнорував репліку дівчини і зірвав рукав сорочки і щільно перев'язавши рану Альми, повернувся до Арлани. Один із вартових, поранений, уже націлив арбалет на Айріала. Він не встиг навіть одуматися, як Арлана виросла перед ним.

–Айріале, ні! – крикнула вона, закриваючи його собою, і стріла проткнула її серце.

Арлана впала на руки Айріалу.

–Навіщо ти зробила це? – шепотів він, плачучи.

"Я кохаю тебе."– прозвучало в його голові, але голос уже затихав. Арлана була мертва. Її волосся і нігті почорніли, шкіра ставала блідішою. Її більше немає.

Альму врятувати не вдалося. Він розбив решту війська самотужки. Увійшовши до фортеці, він стріляв з арбалета в усіх підряд. Смолоскип, що кріпився на стіні, впав у копицю сіна, і воно запалало. Піднімаючи смолоскип, він кинув його в найближчий сарай, який одразу ж загорівся. Айріал не відчував нічого, крім сліпучої ненависті. Коли в центр вийшла королева, вона одним ривком підняла його з землі червоним променем, що виходив з її рук. Його викинуло з міста і коли розвідний міст піднявся, фортеця стала повністю непомітною для нього. Його вигнали з королівства і тепер він не міг більше ніколи потрапити в Місто Сердець. Айріал поховав друзів на тому місці, де їх було вбито, забрав тіло Арлани та доправив його в Лікарню Душ, але Вайолет повідомила, що не в її владі повернути Арлану до життя.

–Я дам тобі пораду, Айріале. – сказала вона, дивлячись на нього.– Арлану більше не повернути. Ти маєш знати це. Не існує магії, здатної воскрешати, якщо душа вже покинула тіло або не хоче повернутися. Тобі потрібно відпустити її.

Вайолет покинула палату, поплескавши його по плечу. Айріал стояв там, у гарно прикрашеній лікарні з живими фіалками й цикламенами, ніжно–бузковими стінами, м'якими ліжками. Його здолав біль, і він упав на підлогу, плачучи. Він усвідомив, що поклик у його голові нарешті вщух, але полегшення за цим не було.

–Ти – Айріал? – запитав дзвінкий голос.

Він підняв очі. Біля входу в палату стояла молода сирена Душ. Вона була вся в бузковому одязі і її волосся було темно–фіолетового кольору.

–Хто ти? – піднімаючись, запитав він.

–Я – Фібі. Сестра Вайолет.

–Принцеса, отже.

–Скоро я стану королевою. – самовдоволено відповіла дівчина.

Вона обійшла його, торкаючись до його плечей.

–З чого б це? – хмикнув Айріал.

–Ти допоможеш мені.– відповіла вона, поцілувавши його.

Айріал обірвав поцілунок, втупившись на неї.

–Навіщо мені це?

–Я зможу повернути Арлану до життя. – відповіла вона, спокусливо посміхаючись.

–Її душа не тут. Тільки тіло.

–Я – сирена Душ, милий.– вона провела фіолетовим нігтем по його підборіддю. – Якщо душа ще не відійшла, я зможу її повернути в лікарню, а звідси з'єднаю з тілом.

Вона поцілувала його щоку й опустилася до шиї.

–Чого ти хочеш? – запитав він, відірвавши сирену від себе.

–У селі Златих, стародавні маги продають тюремні посудини. Принеси мені таку, заточи туди Вайолет і я все зроблю.

–Туди йти п'ять днів по пустелі. Душа Арлани може відійти.

–Тоді не зволікай. – проспівала Фібі, притулившись губами до його чола.

Зібравши силу для трансформації, він згадав місце, де гуляв кілька місяців тому, і перенісся до посудної крамниці через годину спроб. Він приземлився на полицю з глечиками і кілька з них із дзвінким звуком розбилися об підлогу. Його голова паморочилася.

–Чого тобі, подорожній?– запитав у нього гончар, не обертаючись від верстата.

–Мені потрібна тюремна посудина... –промовчав Айріал.