Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

злісна, мстива і мазохістська частина його мозку невпинно

крутила перед очима кадри зіткнення Ероса із Землею.

З несамовитим виттям зійде він із небес, справджуючи

апокаліптичні пророцтва кожної релігії, коли планету

заполонять пожежі, землетруси і токсичні дощі. Але щоразу, коли в його уяві Ерос долітав до поверхні, Голден бачив вибух

«Кентербері». Раптовий сліпучо-білий спалах, а тоді ніщо —

тільки крижинки дріботять по корпусу, наче легенький град.

Марс іще якийсь час животітиме. Осередки життя в Поясі, напевно, протримаються трохи довше. Поясанська культура

вчить пристосовуватися, виживати на крихтах, розтягувати

мізерні запаси ресурсів надовше. Але зрештою все життя вимре

після того, як вони утратять Землю. Люди вже давно вибралися

з гравітаційного колодязя. Достатньо давно, аби технологія, яка

дала б їм змогу перерізати пуповину, стала можливою — але

ніхто нею не клопотався. Стагнація. Людство, попри всю свою

схильність заповнювати собою будь-які досяжні та придатні для

існування ніші, впало у застій. Усіх влаштовувало літати на

кораблях, збудованих пів століття тому, використовуючи

технології, що незмінно служать іще довше.

Земля настільки зациклилася на своїх проблемах, що про

власних дітей, які вилетіли з гніздечка, згадувала лише, аби

вимагати свою частку їхніх трудів. Марс загнав усе своє

населення в ярмо мрії про перетворення планети, про зміну її

червоного лиця на зелене. Мрії зробити нову Землю, аби

покінчити із залежністю від старої. А Пояс став нетрями

Сонячної системи. Усі настільки зайняті виживанням, що ні

в кого не лишалося часу створити щось нове.

«Оце пощастило нам відкопати протомолекулу якраз тоді, коли вона здатна заподіяти найбільшу шкоду», —

розмірковував Голден .

Такий зручний спосіб зрізати шлях. Одразу стати богами, не

докладаючи жодних зусиль. А справжніх загроз існуванню

людства, крім самого людства, не було настільки давно, що

нікому не спало на думку злякатися. Дрезден сам сказав: ті, хто

створили протомолекулу і запустили її в бік Землі, вже були

богами тоді, коли пращури людей тільки-но винайшли

фотосинтез і джгутики. Але люди все одно позичили цю давню

машину знищення й повернули ключ, бо за своєю суттю досі

залишаються цікавими мавпами — тицяють палицею у все

знайдене, аби подивитися, що з цього вийде.

Кривавий серпанок перед Голденовими очима ритмічно

запульсував. Він не відразу зрозумів, що це блимає індикатор на

панелі його термінала — повідомляючи про виклик із «Раві».

Відштовхнув шись од найближчого крісла, Голден проплив до

свого місця й відповів на виклик.

— «Росинант» слухає, кажіть, «Раві».

— Голдене, чому ми зупинилися? — запитала Мак-Брайд.

— Бо ми в будь-якому разі не втримаємося на його хвості, а ризик загибелі команди ставав надто високим, — навіть він сам

розумів, наскільки слабко звучать його виправдання.

Боягузливо. Але Мак-Брайд ніяк не показала, що це помітила.

— Прийнято. Я звернуся по нові накази. Дам знати, коли щось

зміниться.

Голден вимкнув зв’язок і втупився у свій термінал. Система

оптичного стеження щосили намагалася не випускати Ерос із

поля зору. «Росі» — хороший корабель. Збудований за

найновішими технологіями. Оскільки Алекс позначив астероїд

як загрозу, комп’ютер докладатиме максимальних зусиль, аби

стежити за ним. Але об’єкт під назвою Ерос рухається швидко, має низьке альбедо і поглинає хвилі радара. А ще вміє

непередбачувано маневрувати. Рано чи пізно вони втратять

змогу бачити його — особливо якщо сам Ерос цього не хоче.

Поруч із вікном лоґу телескопів вигулькнуло сповіщення про

те, що на «Раві» увімкнули транспондер. Так було прийнято —

навіть на військових кораблях їх тримали увімкненими за

відсутності безпосередньої загрози або потреби ховатися. Радист

на маленькому корветі землян увімкнув його, певно, суто зі

звички.

А тепер «Росі» помітив уже знаний борт і