Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я б... Хотіла скупатися наодинці. – знервовано посміхнулася вона.

Айріал зніяковів.

–Що ж... справа твоя.– він розвернувся, повертаючись у воду.

–Айріале.–покликала вона.

Він обернувся.

–Так?

–Тобі дуже личить усмішка. – відповіла вона. – У такі моменти немає сумніву, що якби світла чи темна сторона обирала мага, а не він її, тебе б обрало Світло.

Айріал не зміг стримати посмішку. Дві маленькі ямочки блиснули на щоках. Арлана піднялася і порівнялася з ним. Він стояв на березі, а вона на невеликому пагорбі, де трава відступала перед піском. Вони зустрілися поглядами. Айріал не міг повірити, що їхні очі так схожі. Дивний вираз її обличчя змусив його трохи зніяковіти. Він відвів погляд. Арлана простягнула до нього руку, спершу він не зрозумів навіщо, вона доклала долоню до його вологої щоки, і Айріал знову подивився на дівчину, вона потяглася до нього, і він заплющив очі, затамувавши подих. Раптово холодні краплі води окропили їх обох, і Айріал із роздратуванням і гіркотою розплющив очі. Джей і Роберт щедро бризкали на них вологими руками.

–Ласкаво просимо в лігво лицарів сердець! – гоготали хлопці.

–Це лігво недоумків! – розлютився Айріал.

Але Арлана тільки посміхнулася і відійшла. Момент було втрачено, і Айріал був до біса злий на своїх друзів. Штовхнувши обох у плечі, він пройшов до розбитого табору і почав терти голову. Друзі обсохли і розташувалися біля багаття. Коли почало сіріти, вони повечеряли. Арлана вирішила скупатися, але вода напевно вже охолола, та й було темно, тому Айріал запропонував їй допомогу, але вона наполягала, що хотіла скупатися на самоті. Все ж хлопець не міг сидіти спокійно і побоюватися, що в темряві Арлана оступиться і потоне. А тому пішов за нею, тримаючись на безпечній відстані. Він бачив її голову над водою на пристойній глибині. По воді розливалося червоне світло, його випромінювало тіло Арлани. Її шкіра була яскравого рожево–червоного кольору і світилася в темряві, як зірка. Айріал застиг, зачарований сяйвом. Хлопець не розумів, що з ним, але ноги самі несли його до води. Забравшись у ставок, він поплив до Арлани, зупинившись за її оголеною спиною.

–Я ж просила дати мені скупатися самій... – не обертаючись сказала вона.

–Я... – він запнувся. –Я хвилювався.

Арлана повернулася до нього, прикрившись руками.

–Зі мною все гаразд. Ти можеш залишити мене.

–Що це? – запитав він, дивлячись на світло.

–Це я... – знизала плечима вона. – Я завжди сяяла, коли була у воді. Ніби магія вивільняється з мене. Я чомусь знала, що ти прийдеш. Але сподівалася, що мені тільки здається.

–Чому?

Вона опустила очі.

–Я не можу пояснити це. Я ніби хочу, щоб ти з'явився, і водночас хочу, щоб ти тримався подалі.

–Але я не хочу триматися подалі. – тихо відповів він.

–І я це відчуваю.

Вони помовчали. Вдалині шумів вітер, вода хлюпала навколо них.

–Тобі не холодно? – запитав він, намагаючись не дивитися куди–небудь, крім очей Арлани.

–Це світло мене гріє.

–А... це добре. – він криво усміхнувся.

–А тобі?

"Мене грієш ти", промайнуло в нього в думках, але він лише мовчки похитав головою. Тепло, що розливалося по його тілу, часом навіть жарило його. Щоки й долоні горіли. Він відчував незрозумілий порив, і подався вперед. Арлана не зводила з нього очей. Наблизившись до неї, він охопив її спину руками і поцілував у губи. Тепло розходилося, літаючи в повітрі, через що воно ставало спекотним і сухим, як у пустелі, у Айріала перехоплювало подих. Арлана відповіла на поцілунок, і сама забулася в ньому.

Ранок був морозним, зібравшись, друзі рушили на південь. Айріал йшов поруч з Арланою, але його мозок був затуманений. Він не розумів: те, що трапилося вночі, було сном чи дійсністю. Арлана трималася, як зазвичай, зрідка посилаючи Айріалу якийсь дивний погляд. Він намагався зосередитися і прочитати його. Це давалося важко. "Поговори зі мною" – промайнуло в голові Айріала і він здригнувся, розплющивши очі. Арлана дивилася на нього, не зводячи очей. І тоді він зрозумів усе, усвідомлення того, що відбувається, тягарем упало на груди. Роздратування накочувало на хлопця і він стиснув кулаки. Піднявшись, Айріал рішуче рушив до скелі, недалеко від якої вони зупинилися. Арлана тихо йшла за ним.

–Ти наказала мені поцілувати тебе! –крикнув Айріал, обернувшись до неї. –Мені не наснилася та ніч!

–Я лише підштовхнула тебе зробити те, чого ти хотів.– зізналася Арлана.

–А ти цього не хотіла?

–Хотіла.– відповіла вона, прикусивши нижню губу.

–Чому тоді ти влізла в мій розум, а не... поцілувала мене сама?

–У мене були зайняті руки!

–Я туди не дивився! – запротестував він, зніяковіло згадавши, як вона закривала руками груди, коли хлопець прийшов до ставка. – І ти могла б попросити мене поцілувати тебе. Але... влазити ось так у мій розум... наказувати мені що робити... – його раптом вразила здогадка. – Ти покликала мене прийти на ставок!