Хелена Власенко - Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко

 - Перекладач до ваших послуг, - відповіла Дана з м'якою посмішкою.

 - Відколи Романенко тримає перекладача біля себе?

 - Відтоді, як перекладачу передоручили частину обов'язків асистента.

 - Юріївна вже зовсім розлінилась, - вдавано-незадоволено закотив очі чоловік, постукуючи паперами в руках об стіл.

 - Ну звісно, а на тобі вся фірма тримається, - почувся Мартин смішок з дверей. - Працівник року прямо.

 - Це ти вже переборщила, - коментар Марти його зовсім не збентежив і ця безпечність, безтурботність і самовпевненість викликали в Дани мимовільну посмішку. - Але так, я незамінний гвинтик. Ні. Гвинт цієї корпоративної машини.

 - Добре, гвинт, - зітхнула Марта, але прихована усмішка таки видавала її настрій. - Двигун уже зачекався на твій фінансовий звіт. Тому відчепися від Дани і заходь.

 Юріївна всілася за свій робочий стіл і взялася за виконання справ, якими її тільки що навантажив Ян. Новий знайомий важко зітхнув, але зі столу злазити не поспішав.

 - Так значить Дана? Ми якось упустили момент зі знайомством.

 - Богдана, якщо точніше, але зазвичай так - Дана, - посміхнулася йому.

 - Який чарівний збіг, - радісно вигукнув він, ляснувши себе паперами по нозі.

 Він зістрибнув зі столу і галантно простягнув їй руку.

 - Богдан, фінансовий аналітик. Будьмо знайомі, - обличчя осінила лукава посмішка і він поцілував простягнуту долоню.

 В стороні почулось знуджене зітхання.

 - Марта Юріївна, чого ти сьогодні така дратівлива? - Богдан відпустив долоню Дани і, грайливо скинувши брову, пішов до дверей Янового кабінету. - Чоловік зранку не встиг... поцілувати? Дана, приємно було познайомитись.

 - Взаємно, - відповіла тим же настроєм.

 - Іди вже, - втомлено видихнула Марта.

 Коли за Богданом зачинилися двері, Дана не втримала цікавості:

 - Ви з нашим фінансовим аналітиком не ладнаєте, чи це тільки видимість така?

 - Та все нормально, - махнула рукою Марта. - В нас здорові дружньо-робочі стосунки. Він насправді непоганий, хоч і може здатися трохи вітряним і несерйозним. Як спеціаліст дійсно кваліфікований. Володимирович найбільше прислухається саме до його висновків стосовно того чи іншого потенційного проекту.

 - Зрозуміло, - лаконічно відповіла Дана, вертаючись до своєї роботи.

 У вихідні Дана знову ж вирішила поїхати додому до батьків. Дорога займала багато часу і сил, але це не особливо мало значення. Їй просто необхідно було для життєвого натхнення поцілувати і обійняти своє дівчатко, порозмовляти з мамою. Цілком можливо Уля з чоловіком теж надумають приїхати і вони всі разом організують якесь веселе сімейне застілля. Тато знайшов собі хорошого напарника для смаження шашлику - зятя.

 Вадим, чоловік Улі, подобався Дані. Приємний, веселий і, головне, спокійний та врівноважений (з Уляною інший не вжився б). Тож і батьки знайшли в ньому собі сина, якого ніколи не мали. 

 Колись цим самим сином був Ян, який напродчуд чудово ладнав, зокрема, з тестем. Бувало, Дана змушена була своїм невдоволеним поглядом забирати чоловіка з затяжної розмови з татом за пляшкою пива і соленющої в'яленої риби. Часом, їй навіть починало здаватися, що батьки більше люблять його, ніж її. Розуміла, що дурня це, але не особливо й переймалася. Вона сама його любила понад усе, тож їх можна зрозуміти якщо і так.

 Тому раптовим розставанням їхньої пари були шоковані всі, але після відповідного прохання Дани в душу з розпитуваннями не лізли. Вона для годиться збрехала щось про непереборні розбіжності і невідповідність характерів. Далі брехала навіть, що гроші на доньку виплачує і періодично бачиться з нею. 

 Ну чому? Чому їй так часто доводиться обманювати найрідніших?

 В понеділок зранку Дана, з хорошим настроєм після вдалих вихідних з сімейним пікніком, стояла в холі бізнес-центру, чекаючи ліфта. Кирило сьогодні мав якісь свої справи поблизу її роботи, тому запропонував підвезти. Приємність це була подвійна: не довелось їхати переповненим громадським транспортом і почула до смішного іронічну розповідь друга про середньостатистичний вигляд колег-програмістів з його оточення: солідні, розумні люди, а на перший погляд, мов безхатьки з-під мосту. Пересміявшись, Дана резюмувала, що їм, мабуть, просто байдуже до всяких умовностей.

 Стоячи в холі бізнес-центру перед дверима ліфта, Дана спокійно роздумувала над тим, чим зараз займеться першочергово. Несподівано біля неї на невелике, але здивування появилася молода жінка з дитячою коляскою. Цікаво, звісно, що можна робити так рано в бізнес-центрі з маленькою дитиною, але це життєві момети і вони часто бувають цікавими. 

 З паркінгу приїхав ліфт і, коли двері роз'їхались, Дана побачила свого шефа, який розмовляв про щось з одним із їхніх співробітників. Вона м'яко та не без зніяковіння всміхнулася в привітанні до них і стала в протилежну сторону, але та сама молода мама з коляскою заїхала слідом і, щоб зручніше розміститися, попросила Яна з колегою відступитись вбік. 

 Він опинився небезпечно близько до Дани і майже торкався її опущеної долоні своєю. Щемливий, болісний спогад зненацька пройняв душу: вона юна, стоїть біля сільського клубу, з'являється красень, що колише її душу і ненав'язливо, непомітно торкається долоні. Вона вимучено заплющила очі, на які набігли непрохані сльози. Як давно це було... Як багато часу минуло... Як багато всього відбулося відтоді...

 Але одне з того самого "першого моменту" залишилось незмінним - її відчуття. Між їх долонями знову з'явився непереборної сили магніт і вона тільки дивом тримала свою руку нерухомою. Солодка... солодка мука десь на грані з мазохізмом. 

 Вона відчула на собі миттєвий, косий погляд Яна посеред неквапливої розмови. Після того він забрав свою долоню і, чи випадковість чи ні, але при тому торкнувся її. Звісно, що це було мимоволі, але потім, щоб просто відняти руку не потрібно її аж настільки відхиляти вбік...