Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 8

Повірте, не всякий маг може стати інструктором з бойової магії! Треба мати особливий талант, щоби примусити банду молодих чорних магів трудитися в поті лиця, до втрати свідомості, до блювоти. Саме банду, тому що індивідуальних занять програма Університету не передбачає, і саме до блювоти, тому що ранні спроби взаємодії з Джерелом вимагають нелюдських зусиль. Я, слава предкам, цю стадію уже пройшов. Причому, в моєму випадку мій любий добрий дядечко використовував морську гальку, а інструктор не міг собі дозволити бити учнів (інакше живим з аудиторії він би не вийшов). Та містер Ракшат давав собі ради: він лаявся, як сержант на муштрі, з усієї сили лупив палицею по парті, досягаючи головоломного рівня шуму (зненацька, над вухом — незабутнє відчуття), лякав нас Кайданами і хрипким шепотом розповідав, якою жахливою буде наша участь в результаті найменшої помилки. Визнаю, після трьох годин таких занять у мене починали дрижати пальці.

Ось чому чорних магів так мало! Жодна людина при здоровому ґлузді не погодиться на таке знущання (маючи право вибору, звичайно). З цього умовиводу слідував ще один, уже печальний: всі присутні на заняттях, крім мене, — божевільні.

Мене самого містер Ракшат особливо не гнобив, але мого настрою це не покращувало, навпаки, я був єдиним за всю історію чорним магом, якого здолала осіння меланхолія. А все тому, що листочки, які облітали з дерев, були золоті і шелестіли, а ще — їх ставало все менше і менше. От і мої заощадження так само танули, як би строго я не економив, за відсутності прибутків мої гроші примножуватися ніяк не могли. Додайте до цього трати на причандали, необхідні чаклунові-початківцю, оплату «балакухи», штраф за порушення громадського порядку (випало ж мені напитися з Чверткою!) і ви зрозумієте, що я опинився на нулях набагато раніше, ніж облетіло листя.

Ослина впертість не давала мені попросити допомоги у родини. Я вже встиг напозичати у Рона і ще кількох приятелів під клятвені обіцянки «віддати в кінці місяця» — грошей після літа у студентів було мало, і давали в борг вони неохоче. Але з невідворотністю зміни пір року настав той день, коли я (вперше в житті!) ліг спати голодним. Це справило на мене надзвичайне враження. Простору для маневру не залишалися, скріпивши серце, я призначив дату погоду до Ґуґенцольґерів і тепер прикидував, на скільки вони мене взують. Як не рахуй, виходило, що повертати доведеться вдвічі більше, ніж я отримаю в руки.

І тут з’явився перший клієнт.

«Балакуха» передала мені листка з записаною на ньому адресою і іменем замовника.

— Я сказала, що твій найближчий вільний день — субота, вони не заперечували. Не знаю, що ти збираєшся робити, але удачі тобі.

Всю п’ятницю я вивчав на карті шлях, який мені випадало пройти, і розробляв детальний план кампанії: до походу через поля і контакту з клієнтом потрібно було ретельно приготуватися. З їжі у мене були тільки два пиріжки, поцуплені з торбини першокурсника (ганьба-то яка!), так що до справи і підходив максимально серйозно.

Гіркий досвід підказував, що чорним магом мало бути, їм треба ще і виглядати. Тому, коли я підійшов до воріт ферми, на мені був чорний блискучий плащ-дощовик (це при ясному, жодної хмаринки, небі), чорні модельні мешти (подарунок мами до вступу в Університет, який я ніколи раніше не одягав) і строгий діловий костюм, взятий напрокат. Саме так повинен виглядати класичний чорний маг! При цьому одною рукою я грався зі зв’язкою дзеленькучих ключів (від шафок у роздягалці) з блискучим нікельованим брелком у вигляді автомобіля, а другою стискав ручку місткого шкіряного саквояжа, позиченого з реквізиту університетської самодіяльності. Хай краще думають, що я приїхав сюди на машині, ніж здогадаються, що пішки перся п’ятнадцять кілометрів від самої станції.

Перед воротами, прямо в траві, сиділа маленька дівчинка і гралася з лялькою-мотанкою.

— Добрий день, — холодно процідив я, — де мені знайти містера Ларсена?

Вона пискнула і втекла, а через хвилину з будинку вийшов пан середнього віку в традиційному фермерському одязі (картата сорочка, домотканий комбінезон) і чіткими ознаками неініційованого білого. Він розглядав мене по-дитячому наївними очима, з сумішшю страху і захоплення. Ну, а як же! Натуральний чорний маг.

Я посміхнувся йому строго і, водночас, поблажливо, копіюючи найпротивнішу вчительку, яка мене колись вчила, а потім продемонстрував тиснену сріблом візитівку з ініціалами і невиразним логотипом (у мене таких було цілих п’ять штук!):

— Це ви зверталися у нашу фірму?

— Так! — отетеріло видихнув він.

— «Неклот і сини» — ми вирішимо всі ваші проблеми! — гордо виголосив я. — Наскільки я зрозумів, ви вважаєте, що ваш дім прокляли. Можу я побачити причину занепокоєння?

— Так, так, звичайно! Ви дозволите? — він протягнув руку до саквояжа.

Я з насолодою всучив йому важкезний багаж, не забувши строго додати:

— Будьте обережні! В ньому інструменти.

Одного погляду на дім зсередини було достатньо, щоб зрозуміти — даремно я на це все підписався. Нежить тут, безсумнівно, був: всі кути оплітала тонка чорна павутинка, місцями проступаючи на стінах і просвічуючи на склі. Фомá або фом — один з найпростіших стихійних проявів потойбічного, безмозка пліснява, але якщо дати йому пустити коріння, то будинок буде простіше спалити — всякий, хто надовго затримається всередині, ризикує життям і здоров’ям. До того моменту, коли окремі осередки зімкнуться в смертоносний чорний кокон, часу майже не залишилося.

— Хтось уже помер? — якомога байдуже поцікавився я.

— Ні-ні, — він відчайдушно замотав головою.

Ну, це ненадовго. По-хорошому, треба було посміхнутися і валити геть, але грошей, потрачених на оренду костюма, було шкода до сліз. Ну і потім, фома — це примітивно, всі необхідні для його вигнання ритуали я знав (правда, ні разу не застосовував — шеф Гарлік вчив мене основ, він був не настільки нерозумний, щоби вчити зеленого юнака чогось серйозного).

— Наші розцінки ви знаєте? — поцікавився я, щоби виграти час і зібратися з думками. — Ось, ознайомтеся! Ваш випадок під номером п’ять.

Він взяв з моїх рук листок, заповнений буквами витонченого готичного шрифту.

— Триста крон?

Я знизав плечима, тріумфуючи всередині: якщо він відмовиться, мені вдасться відступити без втрати лиця.

— Якщо сума вас не задовольняє, рекомендую викликати місцеву службу очистки.

Фермер потрусив головою:

— Вони тут уже