Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Якщо місцевий чорний тут був і нічого не знайшов, його треба спалити — не як чаклуна, а як шарлатана. Значить, якщо що, моїх помилок він не помітить і відслідкувати мене не зможе.

І — триста крон…

Я зобразив наймерзеннішу посмішку, на яку був здатен.

— За кого ви мене тримаєте? Наша фірма дає гарантію на вигнання зловмисного феномена і відсутність рецидивів потойбічного. Зрозуміло, якщо хтось ухитриться проклясти свій дім двічі, то за це ми відповідальності не несемо.

Він швидко закивав:

— Це зрозуміло! Коли ви зможете приступити?

— Я хотів би все зробити сьогодні — дуже не хочеться швендяти в таку далечінь двічі. Та і спирт нині недешевий…

— Чудово! Вам щось для цього потрібно?

Я кивнув:

— Необхідно вивести з дому всіх людей, домашніх тварин і рослини. Я почну працювати після приходу темряви, так що час у вас є. Буде краще, якщо и проведете цю ніч десь у знайомих.

Всі мешканці дому (а їх виявилося немало) почали шалений рух. Фермер запряг двох ваговозів у здоровенну трьохвісну фіру, і тепер його домочадці волокли туди все, без чого (на їхню думку) неможливо було пережити ніч. Коти і кошенята, цуценята і собаки, фікуси, фіалки, два ящики з колекцією кактусів, клітка з папужками і акваріум — чого лише люди не тримають в хатах! Гора вишитих вручну подушок, ретельно запакований у кошика порцеляновий сервіз, в’язанки альбомів з фамільними фотографіями, валізи з білизною; все це ніби чекало команди до виносу. Напевне, люди підсвідомо відчували грядущу біду і були раді забратися звідси хоч ненадовго.

Ігноруючи суєту, я уважно спостерігав за фомом — був ясний день і нежить спав, але така бурхлива активність могла розбудити його завчасно. Поки що все було спокійно.

Сонце ще не торкнулося небосхилу, а родина фермера уже готова була їхати. Господар підійшов до мене:

— Ви впевнені?

Сказати йому, що — ні?

— Не хвилюйтеся. Повернетеся після сніданку, приймете роботу, тоді і розрахуємося. Якщо хочете, можете привести з собою якого-небуть експерта, хоча, на місцеву службу очистки я покладалися не раджу.

— Так, звичайно! — видихнув він і підтюпцем побіг до фіри, де сиділа його сім’я, щасливий від самої можливості зіпхнути на когось іншого свою проблему.

Я терпляче чекав, поки не затихне скрип коліс, пискляві дитячі крики і гавкання собачні. Мені потрібне була тиша, щоб заспокоїтися, викликати Силу і викинути з голови саму думку про те, що робота буде простою: надмірно самовпевнені чорні маги помирають молодими, повільно і в муках. Бій з будь-яким, навіть найбільш безневинним нежитем — боротьба не на життя, а на смерть, і хай ця смерть буде не моєю.

Я зняв і акуратно склав позичений костюм, загорнув його в дощовик і сховав за воротами ферми, там де дорогоцінним ганчіркам нічого не загрожуватиме. Тепер на мені були чорні спортивні труси, полиняла футболка навипуск і ґумові шкраби, позичені у господарів ферми. Нічого цінного — якщо на ранок я перетворюся на пляму чорного слизу, моє фінансове положення не постраждає. Єдиним приводом для занепокоєння залишалися комарі. (Ненавиджу комах! Повернуся в університет, першим ділом освою закляття, яке відвертає комарів, а краще — спопеляє їх на підльоті.)

Тепер потрібно було окреслити зону конфлікту. Я вийняв із саквояжа зачарований компас і в’язанку шпиць з прикрученими до тупих кінців шматками блискучої фольги. В ідеалі, це повинні були бути осколки одного дзеркала. Але я ще не придумав, як просвердлити дірочки у склі, а купованими аксесуарами я користуватися не наважувався з міркувань конспірації. Слідуючи за стрілкою компаса, я обійшов будинок ззовні, відмірюючи свій шлях шпицями і страшно кленучи комах (ні розмахувати руками, ні прискорювати кроки було не можна), потім перемістився в хату і відмітив кольоровою крейдою всі вікна, до яких зумів дотягнутися. Поле бою було готове.

Влаштувавшись у кімнаті, що, за відчуттями, була центром поширення фома, я вийняв із саквояжа переносний вівтар (спрощена модель, варіант для студентів) з витисненою координатною сіткою, яка сильно полегшували побудову пентаграми. Накреслити виганяючий символ зайняло не більше хвилини. Потім я вибрав з набору три свічки: білу (не плутати з безбарвною!), червону і чорну, і ретельно приплавив їх до поверхні вівтаря (перекинуті свічки — основна причина травматизму серед чорних магів, навіть нежиті не такі страшні). Тепер залишалося тільки чекати ночі.

Сонячне світло ще до кінця не згасло, а фома уже почав пробуджуватися до свого таємничого не-життя. Він був великий, голодний, і роздратований відсутністю звичних джерел поживи. Коли годинник гулко відбив одинадцяту, я вирішив, що далі тягнути нема сенсу і запалив першу свічку.

Полум’я було крихітне, але при цьому — бездоганно біле, якого не дає при горінні жодна звичайна речовина. Такі свічки вміли виготовляти лише білі маги, ці диваки використовували їх, щоби відганяти меланхолію, яка так часто гризла їх витончені душі. У мене для цієї штуки була краще застосування. Торкнувшись пальцем білого язичка, я наказав:

— Полум’я вогняне, слухай мене. Шо я тобі скáжу, то ти мені покáжеш. Фома, фома, фома!

Проблема простих заклять не в їх ефективності, а у побічних ефектах. Якби фóма поблизу не було, тимчасово оживлена мною свічка жорстоко помстилася би за нахабство: кілька днів я взагалі не зміг би чаклувати, а фóми вважалися би мені всюди, де можна, і не можна. Але у цій кімнаті фомá гарантовано був, тому вогник свічки збільшився десь удвічі і полився догори білим сяючим димком, наповнюючи зсередини контур схованого від неозброєного ока чудовиська. Я чекав. Десь через півгодини картина зараження була зрозуміла.

Повезло цьому фермерові, що він встиг забратися з дому! Нежить уже практично дозрів, окремі осередки плісняви почали виділяти тонесенькі ворсинки-щупальця, готуючись з’єднати їх в суцільне ловецьке тіло. Це ж треба було довести справу до такої стадії! Розжиріли, розслабилися, відвикли думати про невидиму загрозу. Треба було залишити все як є, хай би цих йолопів поз’їдали.

Триста крон, одначе, ага.

Тепер нежитя потрібно було підманити і запечатати. В цій процедурі критично важливим був фактор часу — не можна було активувати печать раніше, ніж весь фома опиниться в межах її дії, і не можна було тягнути до того часу, поки він дожере приманку і попре назад. Сконцентрувавшись і зчавивши Джерело Сили, я торкнувся червоної свічки і скомандував:

— Плоть, гори!

За теорією, свічка повинна була випускати той непідробний, унікальний аромат, котрий притягує потойбічних тварюк до живого тіла. Запах їжі манив тупу істоту нестримно. У фоми не було справжнього тіла, яке би мало вагу і об’єм, тому те, що хвилину назад заповнювало, звиваючись змієподібними відростками, весь дім, моментально зібгалося до розміру клубка шерсті, густо обплутавши приманку. В той самий момент,