Талі Верне - Моя не маленька слабкість, Талі Верне

        - Знаю. – Ми сіли пити каву спочатку мовчки, потім мені здалось, що ми граємо в якусь гру.

        - То про що ми?

        - Думав, ми граємо в дивоглядки. – Вона посміхнулась. – Ну добре, давай я розкажу, як все виглядає в моїй голові.

        - Давай.

        - Ти знаєш, що я власник багатомільйонної компанії, мої гроші і моя робота у всіх на вустах. Але гроші не роблять нікого щасливими, тому я вирішив дещо створити. – Вона мовчки слухала і час від часу кліпала. – Тому я хочу…

        - Ну не тягни, кажи вже, бо в мене зараз серце зупиниться, а я надто молода, аби так тупо вмерти, - я розсміявся від цього, все їй палець в рот не клади, бо відкусить по лікоть.

        - Хочу відкрити фонд, де будуть рахунки дітей з дитячого будинку. Зараз вони ще малі, а до їхнього повноліття на цих рахунках буде певна сума, після того, як їм виповниться вісімнадцять, вони зможуть почати здійснювати свої мрії. – Після того, як я закінчив то побачив, що Лана плаче з посмішкою на обличчі.

        - Данило, ти серйозно, це не якийсь жарт? – Вона не вірила в те, що почула щойно. – Це найкраще, що ці діти могли б отримати, окрім тепла і любові. А крім цього, я поки нічого їм дати не можу.

        - Коли я побачив Олесю, то подумав, що вона повне відображення тебе. Потім вислухав кожну мрію дітей і там не було дурниць, як до прикладу, телефон, машинка чи лялька барбі, вони всі мріють навчатися і стати кимось важливим і хорошим в цьому житті.

        - Дякую тобі, - вона нарешті витерла свої сльози, відклала каву і притягнула мене для вдячного поцілунку. Там не було пристрасті, тільки тепло і вдячність.

        - Поки, це тільки план, це все треба ще обговорити і оформити юридично.

        - Ти навіть не уявляєш, скільки це для мене означає!

        - Повір, уявляю.