Тая Смоленська - Належу йому, Тая Смоленська

— Не залишишся навіть на бій? Ось це друг називається, — невесело усміхається Руслан. З одного погляду на нього зрозуміло, що він обтяжений своїми думками.

— Це не той бій, у якому варто за тебе вболівати й хвилюватися, — каже Ярослав, примружившись. І мені його слова не подобаються.

— А бої бувають різними? — вирішую долучитися до розмови.

Сідаю за стіл праворуч від Руслана й тягнуся за сендвічем. За весь день майже нічого не їла.

— Наступний мій бій відбудеться в приватному закритому клубі. Його влаштував один мільярдер, якому нікуди гроші подіти.

— Ти хотів сказати — який знає, як гроші робити? Я більш ніж упевнений, на цьому бою він підніме лиху суму.

— Якщо вони попросять мене злити бій — я вріжу по їхніх пиках.

— Минулого разу це погано закінчилося. До того ж тобі то яка різниця? Вони хороші бабки платять за те, що ти їх кілька годин порозважаєш.

— Ага, відмінні. Вистачить на няню, ще й залишиться, — дивиться на мене, усміхаючись, і мої щоки заливаються фарбою. — Діти, виявляється, дороге задоволення.

— Не прибідняйся, друже, а то дама вирішить, що ти останні бабки на неї витрачаєш, — сміється Ярослав. — А Віка в нас дівчина совісна, чесна. Вам би двом придивитися одне до одного, ви непогано ладнаєте. А з Русланом, Віко, повір, порозумітися не так вже просто.

Я похлинаюся чаєм від слів Ярослава. Алмазов же посилає в його бік убивчий погляд.

— Я залишуся завтра сама з Кірою? — переводжу тему розмови від небезпечної до буденної.

— Так, імовірніше за все мене до ранку не буде. Я залишу тобі номер мого менеджера. Якщо щось знадобиться або щось станеться — відразу набирай його.

— А ти? Тобто, ти не зможеш відповісти? — дивлюся на нього схвильовано.

— Маленька, я буду на рингу, як накажеш прийняти від тебе дзвінок? — він глузливо вигинає брову, а в мене від його ласкавого й поблажливого «маленька» сироти шкірою біжать.