Віолетта Котова - Серденько Змія, Віолетта Котова

Олег

  Я збирався, думками, речами, хоч із речей все можна було помістити в один рюкзак, а от думок було набагато більше, вони займали весь простір в голові й не тільки. Радів, як юнак, так сильно кортіло скоріше повернутися додому. Зазвичай перебуваючи у відрядженнях не мав подібних відчуттів, трохи сумував, але не страждав за домом, тепер все змінилося, змінився я сам. Головною та єдиною причиною цих змін стала хоробра дівчинка, яка вже два місяці не давала спокою моєму серцю та думкам, рівно стільки ж ми й не бачились.

 Увесь цей час мені було важко, бо побачити своє серденько не міг, але я радів, що Юлі тут немає і знаходиться у відносній безпеці. Втім кожної миті, коли мав можливість заплющити очі, згадував її усміхнене красиве обличчя й рахував дні до зустрічі з нею. З часу нашої останньої зустрічі в шпиталі, моє життя пофарбувалось іншими фарбами, новими та більш яскравими. Я точно й чітко розумів, що закохався по самісінькі вуха, щиро, по-справжньому, так, що періодично кортіло скиглити від жаги побачити кохану людину. Не очікував у свої роки вперше зіткнутися з подібним вихором дахозносних відчуттів. Скажу чесно, навіть не знав, що так буває, думав, що кохав раніше… Помилявся, то було щось інше, що завгодно, тільки не кохання, теж тепле і приємне відчуття, але не те.

 Шістдесят днів ми спілкувалися телефоном, різними способами, за допомогою аудіо і відео зв’язку, так багато текстових повідомлень я ще ніколи не писав і не отримував раніше. За цей період ми набагато краще познайомились, велику кількість подробиць дізналися із біографії одне одного. Юля була щира зі мною, а от я мав деякі секрети, які своєю наявністю обтяжували мене. Розуміючи, що зобов’язаний поставити її до відома, боявся можливої реакції, справжній боягуз та егоїст, бо втратити Юлю означало втратити себе самого, а приховати – бути брехуном і зрадником.

 Іра ще теж нічого не знала про мої плани на майбутнє, з останніх випадків нашого спілкування, народжувався висновок, що між нами вже нічого спільного немає, окрім донечки. Суцільна сухість і відстороненість, байдужість та зневага, апатія і прохолодність звучали в кожному слові Ірини адресованому на мій рахунок. Я не брав це близько до серця, намотував на вус та планував особисту зустріч, щоб розставити всі крапки над «і» в наших згаслих стосунках, які з вогню перетворилися на попіл. Тепер я бачив різницю, вогонь та пристрасть стали основою нашого шлюбу, з Юлею я відчував зовсім інший спектр емоцій, новий для мене, ще не вивчений, непередбачуваний та неочікуваний.

 Як би не мріялось, а першою побачити Юлю не судилося. Після отримання поранення вона велику кількість часу провела у шпиталі. Поранення ноги приносило найбільше болю та незручностей. Вона хвилювалася та соромилася від того, що наслідком травми стала кульгавість на одну ногу. Юлі вдалося знайти досвідченого лікаря реабілітолога, який допоміг їй повноцінно стати на ноги. Для цього дівчина поїхала на захід країни, в приватний медичний центр реабілітації, де і перебувала зараз. Я ж в першу чергу їхав до столиці, побачення з керівництвом, звіти й доповіді, а ще, крім того, мене повинен був зустріти Кирило. Другу вдалося вирватися з пекла у відпустку на тиждень, яку він теж провів на заході, куди його дружина Люба привезла дітей на зустріч з татом. Кирилу залишався всього один день до відправлення назад до бойової частини, ніхто з нас не сподівався, що нам так пощастить і ми зможемо зустрітися.

- Привіт, друже! - Кирило махнув рукою та поспіхом підійшов до машини, на якій мене привезли колеги.

- Привіт! - я підійшов до друга, міцно потис руку та обійняв по-чоловічому, не ховав емоцій, радів від зустрічі, навіть не сподівався що пощастить його побачити. 

 Обмінявшись рукостисканням та обіймами, рушили разом до мене, поговорити мали про що, адже останнім часом спілкувались мало, та й нічого лишнього телефоном не повідомляли одне одному. Дорогою завернули до найближчого магазину, прихопивши всіляких продуктів, смаколиків та пива. Я не встиг заморитися від того місця де перебував останні місяці, але й був не проти один вечір виділити собі на відпочинок. Тож коли за активними розмовами про службу, пиво скінчилось, справа торкнулася більш міцних напоїв, які дбайливо зберігав мій домашній бар…