Крістіна Жиглата - Всього одна ніч, щоб отримати щастя..., Крістіна Жиглата

Розділ 11

 

 

Вероніка.

 

Після такого пристрасного пориву нам довелося недовго насолоджуватися один одним. Макар покликав мене із сусідньої кімнати, і я, накинувши халат Влада, помчала до нього. А далі, ми мали непросте знайомство двох чоловіків, під час якого Влад райдужно прийняв мого сина, а Макар поставився до нього з якоюсь обережністю. Після чого ми поснідали і відвезли дитину до школи. Влад поїхав на роботу, всього на пару годин, а потім, забравши мене зі своєї квартири, склав мені компанію, поки я подавала заяву на розлучення.

 

Зізнаюся, руки жахливо тремтіли, і дуже було страшно, але коли я перестала писати заяву і поставила під ним свій підпис, усередині відчула якесь полегшення. Мов камінь звалився з грудей, і дав мені бажане -  ковтнути повітря на повні легені.

 

Влад, весь цей час був зі мною поряд, тримав мене за руку, підбадьорював. А втім, не було чому  хвилюватися, адже я робила крок у нове майбутнє. У майбутнє, поряд з іншим чоловіком, у бажаному спокої та захисті.

 

А далі ми заїхали до лікарні, де знайомий Влада, зняв з мене побої, після чого часу більше не залишалося, і настав час забирати Макара зі школи. Саме туди ми з Владом одразу й поїхали.

 

Я забрала Макара трохи раніше, хвилин на десять, взяла його за руку і йшла до машини Влада, що стояла біля воріт входу на територію школи, за сто метрів від будівлі. Спустилася з сходів, і різко зупинилася, коли побачила перед собою Єгора.

Обдертий, побитий, брудний та злий!

 

Він дивився на мене з-під чола, жадібно втягував ніздрями повітря і стискав руки в кулаки.

Я знаю, це його стан! Коли він такий, хорошого нічого не чекай, але тікати не було куди, та й ноги не слухалися від страху. Стояла, застигши на місці, а у вухах, барабанним дробом, віддавалося серце.

- Ти знаєш, що мене цілу ніч, - шипить він, повільно наближаючись, - тримали в камері з ув'язненими п*дарасами, яким повідомили, що я ґвалтував жінок! Ти знаєш, що з подібними звинуваченнями роблять у в'язниці?! - гарчить він, рівняючись зі мною.

 

Повільно піднімає руку, охоплює моє горло та стискає. Я накриваю його зап'ястя своїми руками, намагаюся полегшити його тиск, але марно. Він прийшов, з явною думкою мене вбити.

- Що за хер, був у нас учора у квартирі?! Куди ти з ним поїхала? Повія! - випльовує він мені в обличчя.

 

- Я  більше не житиму з тобою! Я подала на розлучення! - насилу повідомляю, і його обличчя спотворює звіряча гримаса, неймовірної злості. Він би мене вбив у цей момент, від одного удару, але Макар, мій маленький дорогий хлопчик, вирішив заступитися за маму, почав відштовхувати Єгора від мене, випадково врізавши йому долоньками в пах.

 

- Не чіпай маму! – кричить він. - Ти робиш їй боляче!

 

Єгор згинається навпіл, гарчить як справжній звір і переводить похмурий погляд на сина.

 

- Ах, ти ж малий шмаркач! - випалює і кидається на Макара. А в цей момент уже накриває мене!

 

Я довго могла терпіти знущання Єгора над собою, але коли він вирішив напасти на сина, у мені ніби щось прокинулося. Не було більше страху, цього почуття оніміння перед ним, як раніше! Лише один інстинкт захисту! Інстинкт мами…

 

Роблю виступ убік, закриваю собою Макара і машинально, б'ю Єгора в груди двома своїми долонями, чим зупиняю його. Він відступає назад, лише на кілька кроків і піднімає на мене шокований погляд.

 

- Ти мене вдарила? – здивовано питає, наче я ніж у нього встромила.

 

- Неприємно, так? – ховаючи за собою сина, питаю сміливо, бо бачу, як за спиною Єгора, мов похмура хмара, матеріалізується Влад. Він хапає мого колишнього  за шкірку, розвертає до себе та б'є під дих.

 

- Ти посмів торкнутися моэъ жінки та дитини? - гарчить він, і швидко кидає мені. - Ніка, відведи Макара в машину! - що я миттю і роблю, тому що не хотіла, щоб малюк бачив все те, що обіцяло зараз бути.

 

- Владе, ти на території школи. Тут діти, - нагадую я, коли проходжу повз, і він мені киває.

- Не хвилюйся. Він своє отримає пізніше, а зараз невелика профілактична розмова! - заспокоює, і я, прямую, з Макаром до машини, постійно оглядаючись.

 

- Любий, посидь тут, - прошу його, пристібаючи ременем безпеки. – А я допоможу дядькові Владу.

- Він добрий, правда! – каже Макар, затримуючи мене. - Тепер він тебе захищатиме?

 

- Так, рідний, - погоджуюсь, скуйовдив його волосся і подарувавши заспокійливу посмішку.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍