Елізабет Гілберт - Місто дівчат

— Чи, може, ти хочеш швидко з цим покінчити, Вівіан? — запитав він.

— Перепрошую? — не зрозуміла я.

— Ну, напевно, тобі лячно вперше лежати з чоловіком. Можливо, ти бажаєш, щоб цей акт стався швидко, щоб ти не мусила довго терпіти? Або, може, ти хочеш, щоб я не поспішав і навчив тебе дечого? Наприклад, дещо з того, що подобається місіс Келлоґґ?

Матір Божа, найменше за все на світі мені хотілося, щоб мене навчили того, що подобалося місіс Келлоґґ! Але я навіть не знала, що на це відповісти. Тому просто витріщилися на нього, як та дурепа.

— Опівдні до мене почнуть сходитися пацієнти, — геть не спокусливо сказав він. Здається, моя мовчанка його дратувала. — Але нам вистачить часу трохи позабавлятися, якщо тебе таке цікавить. Тільки вирішити треба вже.

От як на таке реагувати? Звідки мені було знати, чого я від нього хотіла? «Позабавлятися» могло означати що завгодно. Я кліпнула очима.

— Наше каченятко злякалося, — полагіднішав він.

На якусь мить я відчула бажання прибити його за такий поблажливий тон.

— Я не боюся, — відповіла я. І не збрехала, бо справді не була налякана, просто розгублена. Я очікувала, що моє тіло сьогодні роздеруть на шматки, а все вийшло якось дуже вимордувано. Невже конче треба було про все домовлятися і все обговорювати?

— Усе гаразд, моє каченятко, — мовив він. — Для мене це не вперше. Ти страх яка сором’язлива, правда? То, може, дозволиш мені самому прокласти курс?

Він ковзнув рукою по моєму лобковому волоссю. Тримав долоню рівно — так, як тримають, коли пригощають коня кубиком цукру, бо не хочуть, щоб той вкусив. Потер долонею об мій горбик. Не так уже й зле. Узагалі не зле, якщо чесно.

Я заплющила очі, насолоджуючись цією дуже легенькою, та все ж магічною хвилькою приємного відчуття.

— Місіс Келлоґґ любить, коли я так роблю, — сказав він і знову перебив мені задоволення, бо я мусила подумки перемкнутися на місіс Келлоґґ та її забавляння. — Їй подобається, коли я обертаю долоню спочатку в цьому напрямку, а потім… раз, другий, третій — у цьому…

Усе ясно: проблемою тут будуть його теревені Я задумалась над тим, як змусити лікаря Келлоґґа стулити пельку. Просити його замовкнути у власному домі якось не годилося, тим паче тоді, коли він люб’язно згодився надати мені послугу й розірвати мою дівочу перетинку. Я була добре вихованою молодою леді, яка звикла шанобливо ставитися до авторитетних чоловіків; було б зовсім не схоже на мене, якби я сказала: «Ви б не могли, будь ласка, заткнутися?».

«А може, попросити його мене поцілувати? — подумала я. — Тоді він замовкне». Можливо. Принаймні рот його точно буде зайнятий. Але тоді і я муситиму його поцілувати, а я сумнівалася, що хочу цього. Важко сказати, що було гірше.

Мовчанка і поцілунки? Чи жодних поцілунків і його дратівливий голос?

— Твоя кицюня любить, щоб її пестили? — запитав він, сильніше притиснувши долоню до мого горбика. — Твоя кішечка вже муркоче?

— Гаролде, — сказала я, — ви б могли мене поцілувати?

Може, я не зовсім справедлива до лікаря Келлоґґа.

Він був досить непоганий чоловік і просто намагався мені допомогти, не налякавши мене при цьому. Я впевнена, що він не хотів завдати мені болю. Мабуть, він застосував до цієї ситуації клятву Гіппократа: «не нашкодь» — і далі за текстом.

А може, він був не таким уже й хорошим. Але дізнатися про це я не мала як, бо більше ніколи його не бачила. Тому не ліпімо з нього героя! Може, він узагалі не старався мені допомогти, а просто насолоджувався гострими відчуттями від того, що позбавляв цноти зніяковілу й привабливу молоду незайманку у своєму домі, поки дружина гостювала в тещі. Ця ситуація його, без сумніву, збуджувала — я досить скоро в цьому переконалася, коли він відірвався від мене, щоб натягнути «гумку» на свого прутня. Настав ключовий момент: уперше в житті я побачила ерекцію, хоч і не так добре, як хотілося. Почасти тому, що прутень був захований у презерватив і затулений від мене рукою чоловіка. Але насамперед через те, що не встигла я оком кліпнути, як той чоловік заліз на мене.

— Вівіан, — сказав він, — я вирішив: що швидше я ввійду, то краще для тебе. Тому ліпше взагалі не рухайся. Тримайся, бо зараз я в тебе проникну.

Так він сказав — і так зробив.

Ну що ж. Ось воно і сталося.

Боліло набагато менше, ніж я очікувала. То була добра новина. Але була й погана: я отримала значно менше задоволення, ніж сподівалася. Я мала надію, що сексуальні зносини ще дужче підсилять відчуття, які я пережила, коли він цілував мої груди й тер мій горбик, але ні. Задоволення, що його я досі відчувала, хоч яке делікатне, враз розвіялося, коли він увійшов у мене, — і на зміну йому прийшло щось дуже напористе, що вмить перебрало на себе всю мою увагу. Коли він опинився в мені, я відчула беззаперечну присутність, яку не могла назвати ні хорошою, ні поганою. Це було щось схоже на спазми під час місячних. Страшенно дивне відчуття.

Він стогнав і рухався туди-сюди, а потім процідив крізь зуби: «Місіс Келлоґґ любить, коли я…».

Але я так і не дізналася, як місіс Келлоґґ любить, щоб її кохали, бо знову впилася в губи лікаря Келлоґґа, як тільки він заговорив. Поцілунки справді допомогли затулити йому рота. Крім того, я теж мала чим займатися, поки мене брали. Як ми вже з’ясували, за своє життя я нечасто цілувалася, проте досить швидко здогадалася, що до чого. Таке вміння треба здобувати на практиці, інакше ніяк, але я старалась, як могла.

Трохи складно було втримати його губи у своїх, коли він порався коло мене, але я мала великий стимул: мені анітрохи не хотілося знову чути його голос.

Та в останню мить він таки зумів вставити одне слово.

Він відірвав свої губи від моїх і вигукнув: «Чудесно!».

А тоді вигнув спину, ще раз здригнувся усім тілом, і на тому все скінчилося.

Опісля він встав і вийшов в іншу кімнату — напевно, помитися. Потім повернувся і приліг біля мене. Міцно обійняв, примовляючи: «Каченятко, миле, малесеньке каченятко. Не плач».

Я не плакала (я взагалі не збиралася плакати!), але він цього не помітив.

За кілька хвилин він знову підвівся й захотів перевірити, чи на покривало не накапала кров, бо він забув підкласти шматинку.

— Не хочеться, щоб місіс Келлоґґ побачила пляму, — пояснив він. — Я сам винен,