Джеймс Паттерсон - Бікіні, Джеймс Паттерсон

— Знайомтеся, — сказав Гокінс, — це Едді Кеола, найкращий приватний детектив на Мауї.

— Єдиний приватний детектив на Мауї, — поправив його Кеола й посміхнувся, оголивши на своїх зубах фіксатори.

«Господи, — подумав Левон. — Та він же не набагато старший за Кім!» Невже це той самий детектив, що знайшов дівчину Різ?

Кеола потиснув руки Макденіелсам, сів в одне з ротангових крісел із розкішною оббивкою і сказав:

— Радий вас бачити. Вибачте за поспішність, але я вже задіяв своїх інформаторів.

— Уже? — здивувалася Барбара.

— Щойно мені зателефонував Бен, я взявся за роботу. Я народився за п'ятнадцять хвилин ходу звідси і кілька років після Гавайського університету служив у поліції. І досі маю з ними добрі робочі стосунки, — пояснив Едді. Левону здалося, що хлопець не вихваляється, а просто представляється. — 1 вони вже декого підозрюють, — додав детектив.

— Ми знаємо цього підозрюваного, — відповів Левон і розповів про те, що Дуг Кагіл — колишній хлопець Кім, а потім розказав про нічний телефонний дзвінок, який навпіл розколов їхній світ, наче сире яйце.

Барбара попросила Едді розповісти про Керол Різ, знамениту двадцятирічну велосипедистку з Огайо, яка зникла два роки тому.

— Я знайшов її в Сан-Франциско, — відповів Кеола. — У неї був неприкаяний безголовий приятель, якого вона бажала позбутися. Тому вона влаштувала власне викрадення, змінила ім'я й таке інше. Дівчина страшенно розлютилася, коли я її знайшов, — додав детектив, задумливо киваючи головою й пригадуючи минуле.

— Розкажіть нам, що ви збираєтеся робити, — попрохав його Левон.

Кеола відповів, що хоче поговорити з фотографом зі «Спортивного життя» — може, той випадково зняв якихось роззяв під час фотосесії. Потім він хотів би поговорити з охоронцями готелю й проглянути записи, зроблені камерами тої ночі, коли зникла Кім.

— Будемо сподіватися, що Кім сама невдовзі з'явиться, — продовжив Кеола. — Якщо ж ні, то тоді почнеться рутинна й ретельна детективна робота. Ви будете моїми єдиними клієнтами. Я залучу на допомогу додаткові сили, якщо в тому буде необхідність, і ми працюватимемо цілодобово, не покладаючи рук. І закінчимо тоді, коли ви скажете. Ані секундою раніше. Саме так це й робиться.

Левон обговорив із Кеолою розцінки, але насправді вони не мали істотного значення. Йому пригадалися години роботи, зазначені на дверях поліційного відділка в Кігеї. З понеділка до п'ятниці — з восьмої до п'ятої. У суботу — з десятої до четвертої. А тим часом Кім — десь у якомусь лігві, нещасна й безпорадна.

— Я вас наймаю, — сказав Левон. — Можете розпочинати роботу.

Розділ 33

Не встиг я відчинити двері свого номера, як задзвонив мій телефон.

На моє «алло» якась жінка спитала із сильним акцентом:

— Це Бен е-е-е… Гокінс?

— Так, це Бен Гокінс, — відповів я й став чекати, що жінка назветься, але цього не сталося.

— У готелі «Вейлі Прінсес» мешкає один чоловік…

— Ну і?

— Його звуть Нільс Бйорн, і вам слід із ним поговорити.

— З якого це дива?

Жінка сказала, що Бйорн — європейський бізнесмен, з яким треба розібратися.

— Він якраз був у готелі, коли зникла Кім Макденіелс. Можливо, він якраз… Коротше кажучи, вам слід із ним поговорити.

Я висунув шухляду, шукаючи блокнот і ручку.

— А чому ви вважаєте цього Нільса Бйорна підозрілим? — спитав я, нарешті знайшовши ручку й записуючи це ім'я.

— Візьміть і самі з ним поговоріть. А мені треба хутко класти слухавку, — відповіла жінка. 1 поклала.

Я дістав із холодильника пляшку мінералки «Пер'є» і вийшов на балкон. Я зупинився в готелі «Маріот» за чверть милі від набагато дорожчого «Вейлі Прінсес», але з так само прекрасним видом на океан. Потроху цмулячи напій, Я думав про свою невідому інформаторку. По-перше, як вона мене знайшла? Лише Макденіелси та Аманда знали, де я зупинився.

Я повернувся крізь ковзні двері до номера й завантажив свій портативний комп'ютер. А потім підключився до Інтернету і виґуґлив «Нільс Бйорн».

Першою згадкою про нього була минулорічна стаття в лондонській «Таймс». У ній ішлося про арешт у Лондоні Нільса Бйорна за підозрою в продажу зброї Ірану. Але згодом його відпустили через брак доказів.

Я став клацати далі, відкриваючи решту статей, але всі вони були схожими або аналогічними першій.

Потім я відкоркував іще одну пляшку мінералки і знову став нишпорити. І таки знайшов іще одну історію про Бйорна, датовану 2005 роком. Тоді його звинуватили в нападі на жінку за обтяжливих обставин, що мовою юристів означало згалтування. Ім'я жінки не згадувалося, ішлося лише про те, що то була дев'ятнадцятирічна модель. І знову Бйорн вийіион сухим із води.

Моєю останньою зупинкою на шляху, яким пройшовся Бйорн в Інтернеті, був «Скоал» — глянцевий європейським журнал, що висвітлював світське життя. Там було фото зі званого обіду на честь одного шведського промисловця, котрий відкрив фабрику з виробництва боєприпасів неподалік від Готенберга.

Я збільшив фото й уважно придивився до чоловіка, якого ідентифікували як Бйорна, до його очей, у яких застигла іскра фотоспалаху. Він мав правильні риси обличчя, світло-брунатне волосся і прямий ніс. На вигляд йому було десь тридцять із гаком, і не було в ньому жодної примітної риси, яка б впадала у вічі.

Я скопіював це фото на свій жорсткий диск, зателефонував до «Вейлі Прінсес» і спитався про Нільса Бйорна. Мені сказали, що він учора вибрався.

Тоді я попрохав з'єднати мене з Макденіелсами.

І розповів Левону про дзвінок від невідомої жінки і те, що мені вдалося дізнатися про Нільса Бйорна: що його звинуватили в продажу зброї терористичній державі й що його звинувачували також у зґвалтуванні моделі. І жодне звинувачення не скінчилося ув'язненням. Два дні тому він мешкав у готелі