Уляна Пас - Щастя на порозі, Уляна Пас

- Так, все добре, - змахую сльози і знову повертаюся до них. Сподіваюся, туш не потекла. Не хочеться, щоб Натан зрозумів, що я плакала. 

Сам Краєвський якось аж занадто прискіпливо мене розглядає, але, на щастя, ніяк не коментує те, що бачить. Аня ще трохи сидить у нього на руках, а коли машина заїжджає у котеджне містечко за межами міста, повертається до мене.

Коли бачу красивий двоповерховий будинок і величезну територію навколо, практично не дивуюся. Краєвські реально багаті люди, а я трохи гублюся від того, що опинилася тут. Якби не Аня, ноги б моєї тут не було. Та й не запросив би мене ніхто сюди. 

- Ходімо. Батьки зачекалися, - Натан чекає, щоб я пішла першою, а сам прямує за мною, прихопивши сумку з речами Ані. 

Чесно кажучи, мені трохи страшно. Уявлення не маю, як мене зустрінуть ці люди і які вони в принципі. Якщо такі ж напищені, як Артем, я одразу розвернуся і поїду геть. 

У будинку багато світла та дуже багато вільного простору. Я такі інтер'єри лише у фільмах бачила. Натан спочатку знімає пальто, а тоді забирає у мене Аню, щоб я зробила те саме. Коли дівчинка повертається до мене, помічаю, що Краєвський мене розглядає. Ну так, в сукні він мене ще не бачив. 

- Ви приїхали! - чую жіночий голос і повертаюся туди, звідки він лунає. 

До нас швидко прямує висока і струнка жінка у білому стильному костюмі та з коротким темним волоссям. Натан дуже на неї схожий, навіть очі такі ж. За нею прямує чоловік у костюмі та зацікавлено розглядає нас з Анею. У нього сиве волосся й сам він невисокого росту. Здається, сини у цій родині більше пішли у матір. 

- Привіт, мамо, - Натан цілує її у щоку, а батькові потискає руку. - Знайомтеся, це Мілана та Аня. 

- Яка вона чудова! - жінка розпливається в усмішці, і я розумію, що дарма хвилювалась. Здається, вона вже прийняла свою внучку. Без жодних тестів ДНК. 

- Як це мило! Мене зараз виверне! - у коридор виходить Артем. Здається, він не розділяє загальної атмосфери. На нас з Анею дивиться з роздратуванням, наче ми самі сюди напросилися. 

- Замовкни! - холодно говорить Натан і, здається, на Артема діє. Він мовчить, але його погляд говорить краще будь-яких слів. 

Ні, не дарма я хвилювалася! Відчуваю, що від цього типа буде багато проблем. І якщо говорити щиро, я вже й не знаю, чи хочу, щоб він виявився батьком моєї Ані. Такі люди не змінюються, навіть заради дітей. І що моя сестра у ньому знайшла? 

Якщо його вивертає від власної доньки, то мене вивертає від нього самого…

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно