Євгенія Анатоліївна Кононенко - Празька химера, Євгенія Анатоліївна Кононенко

односпальному ліжку й пригадувала кожне слово зі своєї розмови із Сергієм місяць тому, і своєї розмови з Синицею цього вечора. Після того, як вона спитала: «Ти б хотіла, щоб він тобі збрехав?», Станя відповіла, що Синиця з Горобцем не люблять одне одного! Їй захотілося зробити боляче жінці, яка зробила боляче їй своїм питанням «Ти б хотіла, щоб він тобі збрехав?» Але для чого вона розповідала їй про цю свою страшну скабку, якої до кінця днів ніяким пінцетом не витягти, лише навчитися жити з нею? Чи не для того, щоб Синиця сказала їй: «Який паскуда твій Сергій! Чи варто було тобі двадцять з гаком років тому докладати стільки зусиль, щоб оженити його на собі?»

— Ні! Ні! — закричала Тетяна Сапун. — Ні, Ні!

— Тетяно Володимирівно, вам щось треба? — пролунав за дверима голос Соні.

— Ні! Ні! А втім, як ваша ласка, принесіть мені води!

— А може, соку? Помаранчевого чи яблучного?

— А томатного можна?

— Звичайно!

Томатний сік був саме тим, від чого Станя заспокоїлась. Заснула й проспала до ранку, не прокидаючись. Вперше встала так пізно, коли Синиця й Горобець вже поїхали, і вона снідала сама. Поки Соня смажила для неї яєчню, Станя спитала:

— Соню, а як Синиця живе з чоловіком? Добре?

— Тетяна Аристархівна дуже добре живе зі своїм чоловіком. Вони ніколи не сваряться, і в них завжди гості.

Соня поставила перед допитливою Станею тарілку з яєчнею, підсунула їй спеції, соуси й хліб, і зникла, чим дала зрозуміти, що гостя не знайде формату обговорити із обслугою господарів дому.

Після сніданку Станя піднялася до себе й витягла з сумки мобільний телефон, на якому встановила тихий звук. Крім інших, було кілька дзвоників від Сергія.

— Як ти там?

— Нормально.

— Нормально чи добре?

— Добре, якщо чесно.

— А коли назад?

— Коли домовлялись, не раніше. Скільки дали відпустки у видавництві, стільки й пробуду.

— Гаразд, потелефонуєш, якщо треба буде тебе зустріти.

Вдень Станя ходила на прогулянку. Її випускав охоронець біля воріт. Якщо його якусь мить не було на місці, він стрімголов біг до автоматичного пульта, притискаючи руку до грудей на знак вибачення. І Тетяна несподівано відчувала, що їй подобається, коли перед нею стрибають, наче перед дуже великою пані. Вийшовши з резиденції Синиці й Горобця, вона неспішно гуляла по гаю поміж тих сосен, які так добре співали їй колискову вночі. Між рудих сосон синіло високе небо, на яке Тетяна могла дивитися дуже довго, поки не втомлювалася стояти, відкинувши назад голову. А одного разу в гаї був туман, і сосни можна було побачити лише до половини, а далі стояла молочна мла, і це було ще красивіше, ніж синє небо.

Далі вона йшла в селище, блукала між високих парканів, заходила в крамницю, хоча їй нічого не було потрібно. Проте несподівано сама для себе купила собі пару дорогезних рукавичок. Але головне, чим вабила маленька площа в центрі, була кав’ярня. На відміну від звичайних селищ в області, де хіба що могли забовтати розчинної кави в пластиковій склянці, тут, у котеджному містечку, була затишна кав’ярня з розкішним інтер’єром, яка завжди стояла порожньою. Хіба що до бармена заходили його знайомі, які ніколи не сідали за столики, тільки на високі стільці біля стійки, і обговорювали місцевих власників котеджів. Ті хлопці щоразу напрочуд чемно віталися з нею. І то була не запопадлива чемність обслуги в домі Горобця й Синиці. То була якась дуже шляхетна чемність гарних чоловіків. Тетяна Стародуб цілком свідомо йшла до тої кав’ярні не лише попити доброї кави, якої не варила Соня, а ще й з приємністю подивитися на гарних хлопців. «Як чоловіки йдуть подивитися на гарних дівчат», — сама собі посміхалася Станя.

Станя розповіла Синиці про цю кав’ярню і про хлопців, і та сказала, що жодного разу там не була. Як п’є каву, то розчинну в своєму офісі.

— Пам’ятаєш, в часи нашого дитинства розчинна кава була дефіцитом! Твій Сапик якось приніс коричневу бляшанку розчинної індійської кави з жовтими індійськими літерами, коли ми збиралися на Новий рік у Русі! То було круто!

Станя не пам’ятала того малозначущого епізоду і не хотіла того згадувати: в шкільні роки її Сергій був закоханий в Русю, а вона безбожно кокетувала з ним просто так, не заради того, щоб побудувати з ним стосунки. Чому хлопці та й чоловіки так само ведуться на цю гру? Це все було дуже давно, але з пам’яті не стерлося. І невже сіру Синицю запросили на той Новий рік? Виходить, запросили.

— Ви всі танцювали, терлися одне об одного, хиталися під музику «АББи», а я сиділа в кутку, спостерігала за вами і пила ту розчинну каву, чашку за чашкою, — спокійно згадувала Синиця. І раптом смикнулася, ніби виринула зі спокійної течії минулого, бо потрапила на глибину, — ходімо, я тобі щось покажу!

Синиця завела гостю до комірки. То, власне, була не комора, а досить простора кімната для непотрібних речей, які треба буде комусь віддати.

— Глянь! Це все добрі речі! Деякі носилися один раз, деякі взагалі не носилися. Може, тобі щось підійде. Ти ж тонша за мене! То я купую собі речі, думаю: схудну, схудну. А потім роздаю меншим жінкам! Як нічого не сподобається, то й нічого не бери!

Станя іноді купувала речі на секонд-хенді, тож не образилась на пропозицію Синиці. І вранці, коли та поїхала на роботу, пішла роздивитися речі. Светрики й спідниці були охайно складені, але одна із суконь, вивернута, лежала в кутку, ніби щойно скинута. Станя якісь речі відклала собі, якісь поклала назад. А потім взяла й ту сукню, яка лежала білим сподом нагору.

Сукня була якогось дивовижного бузкового кольору. І не синя, і не рожева. А мішанина цих кольорів. Коли синє небо ненадовго здобуває рожеву барву сонця, яке сідає. Напевне, цю сукню міряв хтось із гостей Синиці. Станя відчула, що під таку сукню не одягають бюстгалтер. Забула бридливість і натягла її на себе. Побігла до своєї спальні, до дзеркала. То не було вечірнє вбрання. Гарна сукня в стилі casual. Рукав до ліктя, невеликий виріз. Щоправда, далі йшли дрібні ґудзички, завдяки яким легко збільшити декольте до потрібних меж. Сукня сиділа дуже добре, як сидять на жінках дорогі речі. Зрештою, і дещо огрядна Синиця виглядає стильно і навіть пікантно, бо одягнута в підхожі речі.

А тоді