Олександр Романович Бєляєв - Зірка КЕЦ, Олександр Романович Бєляєв

шлях ракети. Рух ракети то прискорюється, то сповільнюється, бо ми потрапили в чіпкі обійми нашого земного супутника. Місяць не хоче відпускати нас від себе. Якби не сила протидії, що її викликають наші вибухові прилади, ми були б вічними полоненими Місяця. Яке ж небезпечне притягання величезних планет сонячної системи!..

У перші години польоту капітан надовго залишав керування, даючи ракеті автоматично летіти накресленим шляхом. Небезпеки в цьому не було. Але що далі, то капітан рідше відходив від пультів керування, хоч вони й механізовані.

Ми мчали навколо Землі вже приблизно по тій самій орбіті, як і Місяць, тому подорож навколо Землі робили за той самий час, що й Місяць, — щось із тридцять земних діб. Наша ніч — сонячні затемнення стали такі ж рідкі, як місячні на Землі. Ракета дедалі рідше наздоганяла Місяць, аж поки, нарешті, їх рухи зрівнялись. Ракета досягла такої ж віддалі від Землі, як і Місяць. Віддаль між ракетою і Місяцем стала незмінною.

Здавалося, що Місяць, Земля і ракета нерухомі і тільки зоряне склепіння безперервно рухається.

— Незабаром тут небесні колонії будуватимемо, — порушив мовчання Соколовський.

— Ну ні, батеньку мій, не так швидко, — відгукнувся Тюрін. — Треба спершу дістати тут матеріали. Не можна все притягти з Землі. Навпаки, ми ще Землі мусимо посилати деякі “небесні” подарунки. Ось колекцію метеоритів ми вже послали. Добра колекція. Увесь рій Леонідів.[7]

І Тюрін задоволено розсміявся.

— Це так, — сказав Соколовський. — Нам потрібно багато заліза, нікелю, сталі, кварцу для спорудження наших жител.

— І де ж ви дістанете ці копалини? — спитав я.

Слово “копалини” викликало вибух сміху Соколовського.

— Не копалини, а літалини, чи що, — сказав він. — Метеорити — ось “копалини”. Недурно я ганявся за ними.

— Метеоритний промисел організував я. Це моя ідея! — вніс поправку Тюрін.

— Я не заперечую цього, професоре, — відповів Соколовський. — Ідея ваша — здійснення моє. Ось я й тепер відрядив Євгеньєва в нову розвідку.

Прізвище “Євгеньєв” змусило мене пригадати весь шлях, який привів мене на небо. Навіть дивно, як хутко всі ці особисті справи відійшли на задній план перед незвичайними тутешніми враженнями.

— Ви знаєте, товаришу Артем’єв, що ми знайшли цілий рій дрібних метеоритів зовсім недалеко від Зірки Кец? — звернувся до мене Соколовський. — Вище траплялись і більші. Ми дослідили їх і знайшли залізо, нікель, кремнезем, глинозем, оксид кальцію, польовий шпат, хромове залізо, оксиди заліза, графіт та інші прості і складні речовини. Одне слово — все потрібне для будівництва плюс кисень для рослин і воду. Користуючись енергією Сонця, ми можемо обробити ці матеріали і виготовити все, що нам треба, аж до олівців. Кисень і вода, звичайно, є тут не в готовому, а в “зв’язаному” стані, але хіміків це не бентежить.

— Я вивчив за вашими даними рух цих залишків загиблих небесних тіл, — втрутився Тюрін, — і прийшов до цікавих висновків. Частина метеоритів прилетіла здалека, але більшість літала навколо Землі по тій самій орбіті, що й Зірка Кец…

— На це, професоре, звернув вашу увагу я, — сказав Соколовський.

— Так. Але висновки зробив я.

— Не будемо сперечатися, — примирливо промовив Соколовський.

— Я не сперечаюсь. Я тільки люблю точність. На те я й учений, — заперечив Тюрін і навіть підвівся в кріслі, але відразу ж сів і заохкав.

— Меллер має рацію, — сказав він. — Зовсім я ослаб за роки нерухомого лежання в світі невагомості. Треба буде змінити режим.

— Ось Місяць вас проманіжить, — розсміявся геолог.

— Еге. Так я хотів сказати про мою гіпотезу, — продовжував Тюрін. — Метеоритів, які обертаються навколо Землі, так багато, що, треба думати, вони є залишком маленького земного супутника — другого Місяця. Це був зовсім крихітний Місяць. Коли ми точно підрахуємо кількість і масу цих метеоритів, то зможемо реставрувати колишні розміри цього супутника, як палеонтологи реставрують кістяки вимерлих тварин. Маленький другий Місяць! Але він міг світити не слабше, ніж наш Місяць, бо був ближче до Землі.

— Пробачте, професоре, — раптом втрутився молодий механік, кольором шкіри і худорлявою будовою схожий на індуса. — Мені здається, що на такій близькій віддалі Земля притягла б до себе маленький Місяць.

— Що? Що? — грізно закричав Тюрін, — А крихітна Зірка Кец чому не падає на Землю? Га? Вся справа в швидкості руху… Але маленький Місяць все-таки загинув, — примирливо сказав він. — Сили інерції і земного притягання, які боролись, розірвали його на шматки… На жаль, це загрожує й нашому Місяцеві! Він розпадеться на уламки. І Земля матиме чудове кільце, як у Сатурна. Я гадаю, що це місячне кільце дасть не менше світла, ніж Місяць. Воно прикрашатиме ночі земних жителів. Але все ж це буде втрата, — закінчив він, зітхнувши.

— Непоправна втрата, — вкинув я.

— Хм… хм… А може й поправна. У мене є один проект, але про нього я поки що помовчу.

— А як ви полювали на метеорів? — спитав я в Соколовського.

— Це цікаве полювання, — відповів геолог. — Мені доводилось полювати за ними не тільки на орбіті Зірки Кец і…

— В поясі астероїдів[8] між орбітами Марса і Юпітера, — перебив Тюрін. — Земні астрономи знайшли більш як тисячу цих астероїдів. А мій каталог має понад чотири тисячі. Ці астероїди — теж залишки планети, більшої, ніж загиблий другий Місяць. За моїми обчисленнями, ця планета була більша, ніж Меркурій. Марс і Юпітер взаємним притяганням розірвали її на шматки. Не поділили! Кільце Сатурна — теж загиблий його супутник, роздроблений на шматки. Бачите, скільки вже покійників у нашій сонячній системі. Чия тепер черга? Ой, ой… знову ці поштовхи!

Я знову глянув у вікно, тримаючись руками за оббиті шкірою підлокітники крісла. За вікном все те ж чорне небо, густо всіяне зоряним порохом. Так можна летіти роки, сторіччя, і картина буде однакова…

І раптом мені пригадалась моя давнішня