Олесь Ульяненко - Жінка його мрії, Олесь Ульяненко

пригод. Спочатку в ньому перемагало виховання, але монотонність дороги, приємний, трохи солодкуватий, запах дівчини поставили все на свої місця. Дівчина була красивою, з чітким профілем, сильними ногами і, з усього, ще школярка. Будинки висіли у пурпуровій мряці. Йшов сніг. Ріг будинку, до якого вони під’їхали, чорним крилом упинався в мельхіорове небо, підрізане блискучою, як ртуть, трасою, що розтікалася між цирком, універмагом, і тільки глухе горло вулиці Гончара нагадувало щось непристойне. Шматок площі під штучним галогеновим світлом сунувся кудись у чорну ніч, туди, до Шулявки. Він підвів машину до стоянки. Поставив на сигналізацію. Тільки зараз помітив її, притихлу і трохи змарнілу: вона дивилися на нього і по-дитячому сопіла носом. Можна назвати вродливою, ще раз подумав він, але так, наче засинаючи, щоб запам’ятати на наступний день. Подаючи їй руку, лейтенант прикинув у голові, скільки не спав із жінкою. Саме не спав: не прокидався від чужого близького тепла. Сніг знову пішов, як у провалля. Несподівано для себе він поцілував її у губи, але вона вивернулася, і поцілунок потрапив у скроню, у синю пульсуючу жилку.

В кімнаті вона з цікавістю обдивилася все, погралася кобурою від пістолета, потім упала в єдине крісло і попросила чогось випити. Він подався на кухню, розлив залишки мартіні, поколупався у холодильнику, але нічого, окрім пожмаканої банки сардин, не знайшов. Коли повернувся, то вже дівчина роздягнулася і ходила кімнатою гола. Зараз він добре її роздивився: красиві, як у плавчихи, плечі, тонка талія, красиві дужі ноги відпружинювали від підлоги. Чорне волосся, зібране у дорогу, як для школярки, зачіску, і цікаві, вишневого кольору, очі. Дійсно, чорт його бери, таки гарна, - нудно подумав він і простягнув випивку. Іва була у навушниках і тримала в одній руці його сідішку.

– Кльова музика! - закричала вона.

Лейтенант зісмикнув з неї навушники.

– Поклади.

– Ага, - сказала вона і вмостилася на дивані, підібгавши ноги. - Мені зараз не хочеться.

– Мені теж, - буркнув лейтенант і подумав про знімки.

– Тоді потріпаємося, - сказала вона.

– Ні. Про що з тобою говорити?

Вона закусила пальчика, вдаючи з себе ще дурненьку дівчинку, закотила очі й сказала:

– Зараз придумаємо.

– Ага, - передражнив він, з задоволенням упав на ліжко і відкрив течку. Дівчина сорокою заглянула йому через плече. І відразу відсунулася. Шкіра у неї взялася приском.

– Що це?

– Жмури.

– Жмури, - тихо повторила вона і натягнула на себе ковдру.

– Саме так. Ось одне фото. Це інше. Зовсім інші люди, - сказав він, розкладаючи знімки під її ногами.

– А тобі що від того? - вона знову заглянула йому через плече, але цього разу обережно.

– Мені б краще, сонечко, щоб вони були в одній особі. А не двійко. А з усього виходить, що їх двоє. І комусь потрібно було, як і мені, щоб вони складали одне ціле, - видав він, не дивлячись на дівчину.

– Ага, - зовсім тихо, як дитина, сказала вона.

Він повернув голову і побачив у її вишневих очах переляк.

– Ти злякалася?

– Ні. Просто неприємно. А ти хто?

– Мент.

– Ага. Здорово, - і вона зробила спробу пригорнутися до нього.

– Нічого хорошого.

Вона лягла і закинула руки за голову, видавалося, що лежить не на брудних простирадлах, а на сонячному пляжі, десь там на Мальдівах, куди влітку возять її батьки. Так, вона з родини заможної, десь так середньої руки, професійно визначив він.

– Її підмінили... Ну, цю бабу, - сказала вона, дивлячись у стелю.

Він здивовано повернув голову і відчув, що мурашки повзуть шкірою, і саме виною це дівчисько, і першою думкою у нього було - виперти її. Але він взяв себе в руки і подумав, що втрачає контроль.

– Блін, а я і не подумав, - сказав він.

Вона переключилася на інше.

Дівчина встала, закурила сигарету. Сніг сипав за вікном. Вона докурила і знову взялася за фотознімки, наче вони були причарованими або сторінками якогось модного журналу.

– Розкажи мені про цю тьотку, - почала вона.

– Поклади, - він спробував відібрати фотокартки.

– Ні. Просто я займалася фотографією. Тут з усього видно, що ти шукаєш одну з двох цих тьоток. Але вона не одна. Я правильно мислю, - заторохкотіла вона знову. Тут у нього вже з’явилася підозра, але він обтрусив її, наче попіл з сигарети. До чого тут ця сцикуха? Звідки їй знати про те, чого він і сам не знає. Він легенько витягнув фотознімки з її рук. Дівчина розімкнула пальці й подивилася на нього здивованими круглими очима.

– Як знаєш. Давай краще поговоримо, - сказала вона, натягуючи ковдру на груди.

Але вони нічого не сказали одне одному. Іва піднялася, клацнула вимикачем, смішно притримуючи ковдру на грудях, оголюючи спину, красиву, вигнуту неймовірною дугою. Потім він лежав біля неї, а місто десь там нагорі потріскувало синіми вогнями. Порожнеча від статевого зближення відступила, і серце його дрібно билося об лікоть. Він дихав важко, але повітря входило в легені вільно, розриваючись там на дрібні кульки. Так лежалося в дитинстві, коли шматок землі обертався разом з тобою навколо чогось невидимого. Вона перевернулася на спину, взяла його голову в руки і поклала собі на живіт. Він щось пробурмотів, але слова так і лишилися на язиці. Місто потріскувало чорнильними спалахами. І коли вони прокинулися, ранок за вікнами проходився туманом.

– Ти чув про Топтуна? - спитала вона.

– Хочу кави, - замість відповіді сказав він.

– А я думала, ти чув. Ти мент, а менти багато знають. Вона звелася, пошукала, що б одягнути, накинула його шкірянку і вийшла на кухню. Пізніше, сьорбаючи великими ковтками каву, він намагався подолати дріж у спині і ногах, так, як то буває, коли професійна звичка починає діяти майже фізично, попріч здоровий