Андрій Анатолійович Кокотюха - Чорний ліс

близько не було. Через те Юркевича вже восени сорок першого спрямували до Смоленська, для роботи в газеті «Новий шлях» [23].

Там Станіслав проявив себе з гарного боку й навіть заслужив право відвідати Райх, аби потім описати свої позитивні враження на газетних сторінках. Кожна така публікація мала надихати росіян дружно й добровільно їхати на роботи в Німеччину або докладати зусиль, будуючи німецький порядок у себе вдома.

Коли тамтешні партизани оголосили Юркевичу смертний вирок і справді мало не вбили, він упав у ноги своєму начальству, молячи про захист. Тож минулого літа Станіслава перекинули до Рівного, де він занурився у творення агітаційних листівок та газет, призначених для поширення в наближених до лінії фронту генеральних округах Райху. І ось тепер ним підсилили Здолбунівський район – мусив допомогти впоратися з саботажем місцевих жителів своїм полум’яним словом.

Його часто возили по таборах, де колишній комуніст палко виступав перед полоненими, значна частина яких бійці та командири Червоної армії, вихідці з Росії, а також східних та південних частин України й Білорусії. Поява вчорашнього комуніста, який може власним прикладом показувати, як добре служити великій Німеччині, приносила плоди. Візити чи, як іменував сам Юркевич, гастролі майже завжди увінчувалися згодою кількох полонених перейти на німецький бік. Після чого їх найчастіше записували у веркшуци або шума [24]. Агітаційні таланти Станіслава цінувалися, і його діяльність не могла пройти повз увагу Ванди. Принаймні, як працівниця комендатури, вона мусила знати, хто він такий і чим займається. Тепер же, побачивши його в кабінеті Хольмана, подумки спитала себе, що тут, серед двох пропагандистів, робить вона.

– Особисто не знайома, – відповіла. – Проте пан Юркевич персона в наших краях досить відома.

Вони говорили німецькою, і Ванда звернула увагу: росіянин, слухаючи, тримається напружено й водночас виглядає розгубленим. Не розуміє, розуміє погано, розуміє не все. З трьох припущень правильним їй видалося третє. Тісно працюючи з німцями досить тривалий час, людина хоч не хоч, але мусила б навчитися мови бодай на примітивному рівні. Судячи з того, що таланти Юркевича німецька влада активно використовувала для пропаганди й агітації серед тих, хто розуміє лише російську, з ширшими комунікаціями той таки мав проблеми. Тож не стрималася, уточнила:

– Вибачте, гер капітан, пан Юркевич нас із вами добре розуміє?

– Добре, – замість Хольмана відповів Станіслав, при цьому трохи розправив плечі. – Але не настільки, щоб писати й перекладати. Думки ж формулюю, і, сподіваюсь, ви допоможете надати їм потрібних нам форм.

– Дозвольте мені пояснити, фройляйн Вандо, – виступив Хольман на перший план. – Ви знаєте, що з Берліна зараз наказують посилити роз’яснювальну роботу серед місцевого населення в генеральних округах райхскомісаріату. Особливо це стосується так званих Волині й Полісся, – ці назви німецький капітан старанно вимовив ламаною українською, потім відімкнув сейф, витягнув звідти й гидливо кинув на стіл невеличкий стосик друкованих аркушів. – Щоб довго не пояснювати, панове, маємо певну проблему. Ось тут, – зігнутий крючком товстий палець постукав по викладених трофеях, – зразки ворожої пропаганди. Є більшовицька, кілька примітивних листівок та газеток. Її чимало, та вона, як свідчить підготована мною аналітична записка, зовсім не дієва. Причини в мові.

– До чого тут мова?

– Скажіть, пане Юркевич, – дозволив капітан.

– Мова, – коротко пояснив лисий. – Місцеве населення погано розуміє. Попри те, що радянська влада була тут два роки, успіхів у загальній освіті населення не досягла. Я стикнувся з цим, коли почав працювати… ну… тут… потім…

– Ясно, – кивком Мостовська позбавила його необхідності вкотре пояснювати, що робить у цьому кабінеті. – Це справді так, гер капітан. Місцеві ліпше розуміють польську, ніж російську.

– А ще краще свою! – багатозначно мовив Хольман. – Ось чому агітація й пропаганда місцевих повстанців працює значно краще, ніж більшовицька й німецька. З допомогою пана Юркевича я вивчив зміст зразків. Комуністи пояснюють тутешнім селянам, як добре було за Сталіна, бо радянська влада запровадила колгоспи. Ми пишемо – колгоспи придумані більшовицькими комісарами, аби грабувати простих людей, а Німеччина дала змогу вільно працювати на своїй землі. Націоналісти, наскільки я розумію, пояснюють: усі режими, включно з польським, пані Вандо, несли українцям лише горе. Тому закликають гуртуватися, чинити опір, боротися. І що завдає політиці фюрера найбільшої шкоди – вимагають саботувати поставки продовольства та виїзд на роботи в Райх. Скажіть, пане Юркевич.

– Те ж саме пишуть у радянських бойових листках та листівках, – мовив той. – Але люди довіряють своїм. Українською писати це не можуть. Не мають відповідних шрифтів, я дізнавався. У нас же такі шрифти є. Ми повинні щось протиставити.

– Ви – це хто? – поцікавилася Ванда. – Росіяни?

– Забудьте про національне питання! – підніс голос Хольман, тут же виправився. – Тобто, воно дуже важливе. Ігнорувати його не можна, сам фюрер наголошує на його важливості. Проте зараз, у цьому кабінеті, ми, фройляйн Вандо, – ті, хто відданий великій Німеччині та її перемозі в цій війні. Сподіваюсь, то буде наша, спільна перемога. Отже, як керівник відділу пропаганди вермахту в цьому районі, я вирішив залучити таланти пана Юркевича створювати агітаційні тексти, здатні позитивно діяти на людей і переконувати їх, та ваше знання місцевої мови й специфіки. Моя ідея така, – капітан машинально підрівняв стосик на столі. – Юркевич пише максимально коротко, влучно, ясно. Треба пояснити місцевим, чому, наприклад, працююче населення отримує саме таку, а не іншу, більшу норму калорій на день. Насправді все обраховано німецькими фахівцями й харчування надається досить здорове. Обжиратися шкідливо для організму.

Хто б говорив. Після цих слів Ванда ледь стримала посмішку.

– Так само слід довести до людей, що Німеччина – рай для працьовитих людей. Зокрема, усякий, хто виїде з власної волі, на місці відразу отримає право на збільшену норму харчування. Тут, де війна й усі сили армія спрямовує на Східний фронт, доводиться себе в чомусь обмежувати. Райх – місце, де можливості необмежені. Якщо, нагадаю, усі будуть гарно працювати. Нарешті продукти. Дуже важливо пояснити, особливо по селах, що добра воля знижує ризик насильства. Той, хто здає продовольство на потреби вермахту сам, своїми діями вберігає не лише себе, а й своє рідне селище від каральної акції. Треба розтлумачити: арійська нація – найгуманніша в Європі. Тому в умовах війни німецька влада не провокує насильство, а лише відповідним чином реагує на нього. У загальних рисах так, – Хольман усівся за стіл. – Я вірю в таланти пана Юркевича. Він досвідчений працівник, зможе знайти потрібні слова. Вам же, фройляйн Вандо, належить перекласти все це з німецької мови добре знайомою вам українською.

– Чому з німецької?