Дмитро Васильович Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

Ще за лаштунками чує різкий окрик Владислава Янчука:

— Гей ти, медузо! Недоспала чи переснідала сьогодні, що повертаєшся, як нежива? Де гнучкість? Ще раз. Алей! Ап!

«На кого це він так? — дивується Зайднер. — Невже на Мар-ту?»

І навіть зупинився за лаштунками, щоб не бути свідком цієї грубої лайки.

А може, вона справді щось не так робить! Буває ж… Одразу не станеш бездоганним акробатом. Та ще й — повітряним!

Але наступна лайка вже стосувалася когось із хлопців:

— Ти, троглодите! Я тобі кажу, швунг! Швунг давай! Ти не дерев'яна колода, а акробат. Трюкач!

А ще за якусь хвилину він горлає на всіх разом:

— А посмішка! Де ваші посмішки, черепахи? Я вам роти пороздираю, щоб були, як у бегемотів. Посміхатись! Всім посміхатись!

Зайднер не витримує, виходить із-за лаштунків. Побачивши його, Владислав Янчук перестає кричати. Він уже зовсім іншим тоном говорить:

— Доброго ранку, пане Зайднер. Як спалося?

— Дякую, — бубонить Зайднер зніяковіло. Він сьогодні чомусь все-таки побоюється Янчука. Питає співчутливо: — Важко з ними?

— Еге ж, нелегко. Доводиться іноді й прикрикнути. — І пропонує люб'язно: —Посидьте, подивіться.

Тренування триває далі.

Хлопці міняються ролями: один стає ловитором, другий вольтижером, потім навпаки. Марта подає трапецію. Це дуже складно — вчасно подати вольтижерові трапецію, щоб він не пролетів мимо. Потрібне особливе відчуття часу і відстані. Але Марта виконує свої обов'язки добре. І Зайднер радіє за її успіхи.

Хлопці здійснюють «перехресні» польоти, роблять подвійне сальто в сітку і в руки, а Юра навіть виконав надзвичайно складний трюк — сальто-пірует-сальто.

В присутності Зайднера Янчук не лається, тільки раз у раз коротко викрикує:

— Не зменшуй «кач» трапеції!

— Мах ногами! Швунг!

Він не називає нікого по імені, але цілком ясно, кого стосується та чи інша команда.

Гімнасти вже втомлені. Їм потрібно перепочити. Але Янчук, мов навмисне, змушує Марту робити політ ще й ще раз. А потім десятки разів вона робить сальто в сітку.

Після тренувань він всіх трьох ставить перед собою на манежі.

— Тобі, — тикає батогом Марті в живіт, — окрім спільних тренувань, щодня по годині працювати на римських ланцюгах[3]. Преднос і, головне, бланж. Чуєш? Щодня, не менше як годину. І — бланж, бланж, бланж. Сто разів підряд. У повітряного гімнаста головне — м'язи живота і плечового пояса. Запам'ятай це. Тобі, — торкається батогом Петиних рук, — зміцнювати кисті. Щодня, щодня, поки стануть залізні. Завтра на тренування перетягнеш кисті бинтом… Ти, — він кінчиком батога піднімає Юрине підборіддя, думає, але не знаходить, що сказати, і кидає: — Стежиш за всіма, щоб мій наказ було виконано.

Він глянув у Юрині очі, прочитав у них острах і ненависть. Грізно додав:

— Посміхатись навчись, верблюде! Щоб усмішка не сходила з лиця протягом усього номера. Навіть тоді, коли висиш вниз головою!

— Навіщо ви так суворо? — запитав Зайднер, коли вони з Янчуком залишилися тільки вдвох.

— Інакше не можна. Трюкач мусить знати тільки свій трюк і більше нічого. Це має бути механізм, автомат, який не мислить, а діє.

Зайднер нічого не сказав. Тільки запитливо подивився в каламутно-білуваті Янчукові очі. Але Янчук зрозумів той погляд і додав:

— Так, так, пане Зайднер. Пан Шредер сказав, що він чекає від мене карколомного повітряного номера. І я йому покажу цей номер.

Звістка про те, що приїхав пан Шредер, швидко облетіла весь цирк.

Досі виставу давали лише тричі на тиждень: в суботу, неділю і в середу. Тепер стало відомо, що пан Шредер викликав пана Зайднера і наказав дати позачергову виставу у вівторок. Він сам буде присутній.

По місту розклеїли величезні афіші. Вони кричали:

«Усі до цирку!

Нова різноманітна програма на два відділи!»

«Вечір сміху!

Ви нудьгуєте? У вас поганий настрій?

Ідіть до цирку, там розваги і веселощі!»

«Вечір карколомних трюків!

Троє дияволят! Політ під куполом цирку!»

А одна фраза в афіші навіть попереджала:

«Всім, у кого слабкі нерви, іти на виставу не рекомендується!»

Але це тільки підігрівало, розпалювало цікавість у мешканців міста, і квитки були розпродані наперед.

Раніше рідко хто з артистів, окрім Янчука, проводив систематичне тренування. Тепер же Зайднер змушений був установити сувору чергу. Кому ж хочеться провалитися, осоромитись! А особливо перед паном Шредером. Провалитися на його очах, це значить втратити роботу, лишитися без шматка хліба. Тому тренувалися навіть уночі.

Генріха Зайднера наче підмінили. Він по кілька разів на день з'являвся на манежі, за лаштунками, в артистичних гримувальних і скрізь порядкував, наказував, вимагав. Йому теж не хотілось, щоб хазяїн цирку лишився чимось незадоволений. Шредер не ходить в театр і в кіно, але надзвичайно любить цирк. Порівняно з консервною фабрикою, шкіряним заводом чи навіть аптекою, цирк давав йому мізерні прибутки, але тримав він його головним чином заради власної втіхи.