Ігор Михайлович Забєлін - Долина Чотирьох Хрестів

А цього літа з Врангеля радирували мені, що від ключа табунок відокремився, штук двадцять, і на нашому острові літувати залишився. Тільки ключ не такий, як був колись, а менший! Кажуть, минулої весни над кригою лебедів наздогнала буря… Самі, можна сказати, власну смерть шукали…

— Та-а-ак, — співчутливо зітхнув Берьозкін. — Незрозуміла історія.

— В тому й вся справа, — зразу ж відгукнувся радист. — Я й подумав: може, хроноскоп ваш розбереться?

Та хроноскоп при всіх його позитивних якостях не міг претендувати на роль вченого дослідника.

— Шкода-а-а, — протягнув радист. — Шкода. Даремно потурбував, значить…

Він пішов од нас розчарованим, а ми, як це звичайно буває у таких випадках, відчули себе без вини винуватими: і неможливо все знати і соромно, коли чогось не знаєш…

— І чого цим птахам на місці не сидиться? — похмуро запитав Берьозкін. — Все літають!

— Літають, — повторив я.

— Чому всі ці водоплавні птахи восени з Арктики тікають, зрозуміло, — сказав Берьозкін. — Жерти їм нічого, замерзає все. Але чому взагалі ці перельоти існують?

Спеціально цим питанням я ніколи раніше не займався і лише неясно пригадав, що виникнення міграцій у птахів учені пов’язують з льодовиковим періодом: з півночі наступав льодовик і відганяв птахів на південь, а потім, коли він розтанув, птахи повернулися на старі гнізда; перельоти увійшли в звичку, і пізніше птахи щороку повторювали шлях, здійснений одного разу їхніми предками…

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

в якому археолог Дягілєв розповідає досить-таки цікаву легенду про «земляних людей» і пропонує взяти участь в археологічній експедиції, що зробила несподіване відкриття.

Дягілєв з’явився наступного дня після нашої доповіді на районному активі. Ми вирішили, що саме доповідь спонукала його прийти, але, виявилось, Дягілєв тільки-но прилетів у Анадир і доповіді нашої не чув.

— Мене послали запросити вас взяти участь в роботі археологічної експедиції, — звернувся він до нас. — Експедиція працює в кількох містах, але мій загін… Бачите, моєму загонові пощастило зробити дуже цікаве відкриття… Ви чули що-небудь про «земляних людей»?

— Ми нічого не чули про «земляних людей», — відповів я, — і дуже раді вашому відкриттю. Але мій друг Берьозкін — математик і винахідник, а я — географ і письменник. До археології жоден з нас не має відношення…

— Хроноскоп, — майже простогнав Дягілєв. — Товаришу Вербинін, нам потрібен хроноскоп! Якщо цей апарат робить чудеса, він нам так допоможе!

— Ніяких чудес він не робить, — похмуро заперечив Берьозкін. — Звичайна електронна машина…

— І потім, — додав я, — нас командирувала на Чукотку Президія Академії Наук. Строк відрядження…

— Все вже погоджено, — вигукнув археолог. — Президія не заперечує. Аби ваша згода! — Дягілєв молитовно склав руки.

І Берьозкін, і я прикинули всі «за» й «проти», і докази «проти» явно перетягували. Зразу, без перепочинку, братися за нове розслідування нам не хотілося. Крім того, Берьозкін мав намір дещо вдосконалити в хроноскопі і мріяв якнайшвидше взятися за роботу.

Дягілєв, уважно стежачи за виразом наших облич, вчасно зрозумів, що чаша терезів схиляється не на його користь, і почав благати:

— Вислухайте спочатку мене! Ви ж нічого не знаєте про «земляних людей»! — Він вимовив це з неприхованим жалем; очевидно, всі, хто не знав про «земляних людей», здавалися йому нещасними, обійденими долею.

Цей ентузіаст був невисокий на зріст, рудуватий, у поношеній тілогрійці, стоптаних чоботях, і, дивлячись на нього, хотілося посміхнутися. Та в той же час він викликав симпатію, як усі люди, що живуть великою мрією чи великою справою, і стоять вище будь-яких життєвих дрібниць.

— Гаразд, — мовив я, перезирнувшись з Берьозкіним. — Ми слухаємо. Але майте на увазі, хроноскоп призначений не для авантюр. Він може служити тільки великій меті!

Я вважав, що моє попередження спантеличить і збентежить Дягілєва, але той, на наш превеликий подив, одразу ж заспокоївся.

— Тоді ви сьогодні ж полетите зі мною, — впевнено заявив він.

Ми нічого не відповіли, вирішили спочатку вислухати археолога.

— Отже, ви нічого не чули про «земляних людей»? — перепитав Дягілєв; очевидно, йому важко було примиритися з цією думкою. — А тимчасом це одна з найцікавіших сторінок в історії Північного Сходу Азії…

— Або ви перебільшуєте, — не витримав я, — або самі тільки-но дізналися про «земляних людей». Історією Півночі я займаюся вже не один рік.

Археолог посміхнувся.

— Я особисто давно вірив у «земляних людей», але відкрили їх зовсім недавно. Оце тільки-но відкрили…

— Не розумію. На чому ж базувалась ваша віра?

— На легенді. Ще в сиву давнину китайці склали легенду про «земляних