Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

В одній із них ми почули шурхіт. На протяжний писк моїх супутників мешканці відповіли негайно й відразу ж вийшли до нас.

На жаль, це виявилися не мої друзі, а дорослі крилаті квартяни. Вони зустріли мене настороженими поглядами, які пом’якшали лише після довгої розмови з моїми провідниками.

Розвинені квартяни добре розуміли первісних. Вони ставилися до них, мов старші брати до молодших. Спочатку я гадав, що вони приязні лише до тих, котрі разом з ними жили в підземеллі й допомагали у праці й обороні. Однак тут переконався, що в такій самій приязні вони живуть і з квартянами, що мешкали в дикій природі.

Яка між ними була різниця? - запитав Лікургос. - Маю на увазі, між розвиненими й примітивними.

Анатомічна - головно в тому, що розвинені не мали крил. Імовірно, за тисячоліття підземного життя квартяни їх позбулися. Це відчутно прискорило їхній розумовий розвиток, оскільки зникла можливість переміщатися так вільно, як раніше. Там, де колись вони долали перешкоди за допомогою крил, мусили тепер застосовувати кмітливість, наприклад при форсуванні річки чи подоланні скельної стіни.

І первісні квартяни мали свою мову, котру розвинені розуміли. Можливо, вона в них також була спільною.

Мені незрозуміла ще одна річ, - знову перебив Лікургос старого. - Ви казали, що Марженка була без крил. Може, вона належала до розвинених квартян?

Я й сам так гадав. Але невдовзі переконався, що помилився.

Коли ми знову зустрілися, спочатку виникла деяка ніяковість.

Проте вже за хвилину Франтик із Марженкою ясно дали зрозуміти, що все пробачили, обнявши мене, як я обіймав їх, коли принесли мені гумовий човен. І в їхніх проявах дружби не проглядало нічого дитячого, повір мені. Навпаки, то була великодушно подана рука - я аж засоромився в глибині душі.

Це стало одним із ліків, що втримував мене від хворобливої жаги влади...

Так от, Марженка позбулася крил десь у вулканічному вогні чи при пожежі пралісу - я визначив це за шрамами на її плечах і руках. Раніше я їх не помічав - вони були милосердно приховані новим нарослим волоссям.

Обоє дітей негостинної планети супроводжували мене всеньку ніч. Вони трохи змінили початковий план досліджень.

Найперше привели мене до місця, де кілька крилатих квартян згідно з моїми вказівками впевнено споруджували вбогий курінь - і цим, власне, показали себе добрими учнями - і вчителями.

Червона палаюча Проксима помалу пливла над обрієм і заливала весь край золотим світлом. Рослини фантастичних форм були непорушні. Все виглядало, мов уві сні.

«От коли б оце раптом пробудитися - вдома, на Землі», - подумалося. Горло моє стислося, очі зволожилися сльозами.

Однак я відразу опанував себе. Смуток підточує волю... Жагу до життя дає лише велика мета. Нехай я загину тут - на повернення надії не було, - але залишу після себе велику справу. Навчу квартян користуватися знаннями й технікою - це підштовхне їхній розвиток. І коли сюди знову прийдуть люди, вони будуть уражені змінами на планеті.

А щоб моя справа не канула в забуття, писатиму щоденник, котрий заповім покласти собі в могилу, висипану на видному місці.

Поринувши в отакі роздуми, я зі своїми друзями вийшов на невисокий пагорб. До нас приєдналися ще дві крилаті істоти, так що з Марженкою й Франтиком нас було семеро.

Я попрямував до берега, де, найімовірніше, мав бути пісок, необхідний для виробництва скла. Морська гладінь грала всіма барвами, мовби була вкрита шаром олії.

Квартяни про щось балакали, а я походжав мовчки.

Від моря нас усе ще відокремлювала стрімка скельна стіна, в одному місці прорізана вузькою розколиною. Я хотів пройти нею, проте квартяни без довгих пояснень обняли мене й злетіли в небо.

«Хочуть полегшити мені шлях», - подумав я, хоча такий спосіб подорожування не був для мене найприємнішим. Я б значно охочіше йшов на своїх двох.

Зненацька квартяни різко змінили напрям і, замість летіти до моря, помчали углиб суходолу.

Я озирнувся - і кров похолола мені в жилах. За нами кошмарними примарами летіло декілька велетенських птахів, клацаючи дужими довгими дзьобами й звільна махаючи крилами. Відстань між нами стрімко скорочувалася.

Квартяни знову змінили напрям і майже сторчголов кинулися до верховіття пралісу. Безоглядно жбурнувши мене у плетиво ліан, вони знову злинули увись, спритно ухилилися від настирливих хижаків і зникли з очей.

Птахи погналися за ними.

Цікавість переважила страх. Я хутко видерся на верхівку дерева, щоби подивитися на нерівний бій.

Хижаки втратили цікавість до літаючих квартян. Розвернувшись, вони помчали до беззахисних створінь, що зосталися під скельною стіною.

Франтик і Марженка та мої провідники з підземелля! - видихнув я з розпачем.

Птахи, впевнені в перемозі, плавною спіраллю спускалися до своїх жертв.

Аж раптом сталося щось незрозуміле. Політ хижаків зненацька зламався, мовби їх уразила невидима блискавка. Чудовиська безживно впали на землю.

За мить один із птахів прийшов до тями й знову знявся увись. Проте в нього поцілила ще одна блискавка, цього разу видима й оглушлива - і хижак зник.

Хто втрутився в сутичку? Хто володіє такою велетенською силою? Адже потвор уразили не природні блискавки - небо над головою чисте, мов криниця...

На планеті живуть ще й інші істоти, розумні й високорозвинені! - закричав я.

Чи, може, це повернулися люди, мої співвітчизники з Землі? Одначе, якою зброєю були знешкоджені нападники? Друга рана могла бути завдана ракетою. Але як щодо першої, невидимої й нечутної, котра паралізувала птахів у польоті?

Голова моя пашіла