Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

І поки один усю свою увагу зосереджував на мобільному телефоні, другий безперервно нишпорив поглядом навкруги — обмацував ним кожну людину, помічав кожен рух, кожен жест. вряди-годи вони міняються ролями, як синхронні перекладачі або диспетчери повітряного транспорту, бо невсипуща пильність вимагає давати їй перепочинок через кожні чверть години.

Що він робить на цьому «обіді»? Міг би залишитися в готелі й спробувати поспати, він уже неймовірно стомився від лестощів, вихвалянь і необхідності щохвилини всміхатися й казати, щоб не давали йому візитівку, бо він її неминуче загубить. Тих, котрі надто наполягали, він лагідно просив звернутися до однієї з його секретарок (він передбачливо оселив її в іншому готелі-люкс на набережній Круазетт, де їй не було дозволено спати, де вона мусила не відходити від телефону, що дзвонив безперервно, мусила відповідати на електронні послання, які надходили з кінозалів усього світу разом із пропозиціями збільшити пеніс або забезпечити повторюваність оргазмів — цей спам проникав крізь усі фільтри, поставлені проти небажаних електронних послань). Залежно від тих знаків, які він подавав непомітним кивком, один із його помічників або давав прохачеві адресу й телефон секретарки, або казав, що на цю хвилину її візитівки закінчилися.

То що ж він усе-таки робить на цьому «обіді»? У цей час він уже зазвичай спав у Лос-Анджелесі, хоч би як пізно повертався додому з чергової вечірки. Джавіц знає відповідь на це запитання, але не хоче її приймати: він боїться залишатися сам-один. Він заздрить чоловікові, який прийшов сюди одним із перших і став цмулити свій коктейль, дивлячись кудись у далечінь, вочевидь розслаблений, либонь, не турбуючись ні про що й нічому не надаючи ваги. Джавіц вирішив запросити його за свій стіл, вони б удвох чогось випили. Але помічає, що чоловіка вже за тим столом нема.

У цю мить він відчуває укол у спину.

«Комарі. Ось чому я не люблю святкові заходи, що відбуваються на пляжі».

Та коли він хоче почухати місце укусу, то дістає зі свого тіла крихітну шпильку. Що за ідіотський жарт! Озирається і на відстані приблизно двох метрів бачить негра з типовими для Ямайки кучерями, що регоче в оточенні жінок, які дивляться на нього з пошаною і жаданням.

Він надто стомлений, щоб якось відповісти на цю провокацію. Нехай той чорнопикий вважає, що утнув вельми кумедний жарт, — чим іще він може справити враження на інших?

— Йолоп.

Двоє його супутників негайно реагують на несподівану зміну пози чоловіком, чию безпеку їм доручено охороняти за 435 доларів на день. Один із них підносить руку до правого плеча, де в кобурі, яку не видно під піджаком, заховано автоматичний пістолет, другий підхоплюється одним стрибком (намагаючись зробити так, щоб його рух не дуже впадав у вічі, адже вони все ж таки на святі) і стає між негром і своїм патроном.

— Пусте, — каже Джавіц. — Не більше як дурний жарт. І показує шпильку.

Ті двоє йолопів натреновані й навчені захищати свого підопічного від пострілу й удару ножем, від будь-якого несподіваного нападу чи загрози. Вони завжди першими входять до його кімнати в готелі, готові стріляти, якщо буде треба. Вони відразу визначають, хто прийшов зі зброєю (а носити зброю дозволено в багатьох столицях світу), і не спускають очей із того чоловіка, доки не переконуються, що загрози він не становить. Коли Джавіц заходить у ліфт, він утискає своє тіло між ними двома, а вони з обох боків затуляють його своїми тілами, неначе створюючи стіну. Ніхто ніколи не бачив, щоб вони вихоплювали пістолет, бо, якби хтось із них вихопив пістолет, він би мусив вистрелити. Зазвичай вони розв’язують будь-яку проблему лише поглядом і кількома спокійно промовленими словами.

Проблему? Джавіц ніколи не мав жодних проблем, відтоді як у нього з’явилися «друзі». Здавалося, самої їх присутності досить, щоб відігнати лихих духів і лихі наміри.

— Той чоловік. Один із тих, котрі прийшли сюди першими, він сидів за отим столом, — сказав один. — Він був озброєний, чи не так?

Другий промурмотів щось подібне до «можливо». Але чоловік вийшов крізь головні двері вже кілька хвилин тому. І вони пильно стежили за ним весь той час, поки він був у павільйоні, бо не знали, куди він дивиться, ховаючи погляд за темними окулярами.

Вони дозволили собі трохи розслабитися. Один знову зайнявся телефоном, а другий спрямував погляд на негра з Ямайки, що відповів йому своїм поглядом, у якому не було ані розгубленості, ані страху. Негр справляв трохи дивне враження; але якщо він надумає повторити свій жарт, то ліпше йому відразу замовити собі вставну щелепу. Усе буде зроблено з найбільш можливою делікатністю, на пляжі, далеко від сторонніх очей, одним із них, поки другий страхуватиме його, тримаючи палець на спусковому гачку.

Подібні провокації іноді влаштовують саме для того, щоб відвернути увагу охоронців жертви. Вони вже знають цей старий трюк.

— Здається, все гаразд.

— Аж ніяк не гаразд. Викликайте «швидку». Я не можу поворухнути рукою.

12.44 дня

Як їй пощастило!

Вона чекала чого завгодно сьогодні вранці, тільки не зустрічі з чоловіком, який — вона була певна — змінить її життя. Але ось він тут, з, як завжди, неуважним, недбалим виглядом, сидить разом із двома друзями, бо можновладці не потребують нічого, аби показати, на що вони спроможні. Їм не потрібна навіть особиста охорона.

Морін вважає, що людей у Канні можна поділити на дві категорії:

1. Люди засмаглі, які протягом цілого дня перебувають на сонці (бо їх уже, певно, зарахували