Паоло Россі - Їсти. Потреба, бажання, одержимість

Студенти називають ці довідники та посібники «біньяміні» за назвою видавництва. — Прим. пер. ">[102] та згадати про те, що протягом минулих століть (точно так, як це буває сьогодні) щасно співіснували персонажі та ідеї, які, здавалося б, не можуть уживатися.

У 1897 році Брем Стокер (університетський диплом із відзнакою Триніті-коледжу Дубліна) публікує свій роман «Дракула», яким започатковує цілу низку книжок і фільмів і який Массімо Інтровін’є (видатний фахівець зі сучасного окультизму) визначив як «можливо, книжку, яку найбільше читають за всю історію західної культури». Цей роман ліг в основу фільму (ще німого) «Носферату» — класика жанру від німецького кінорежисера Фридриха Вільгельма Мурнау (1922).

Саме завдяки шаленому успіхові безлічі книжок і фільмів вампіризм увійшов у моду. Перед вампіризмом як модним явищем, здається, традиційні способи звільнення від вампірів виявляються неприйнятними і навіть неефективними. Мікеле Комета у своїй дипломній роботі, поданій для обговорення в Палермському університеті у 2005 році, досить чітко визначив основні джерела та ідеологію сучасного вампіризму, встановив різницю між історичним, сучасним і постмодерністським вампіризмом, пояснив, що новий, досить поширений образ вампіра описує його як дуже вразливу та психологічно нестабільну істоту, яка не має потреби вбивати, щоб живитися, а людську кров для їжі може брати зі звичайних мішків для переливання крові або з «донорів, які добровільно дають частку своєї живильної рідини в обмін на задоволення від укусу вампіра». Якщо ж за певних обставин важко або неможливо добути кров, завжди можна «придбати удава, а потім купувати морських свинок, мовляв, йому на корм, ба вживати їх самому». Достатньо чайної ложечки крові на день, щоб блідий юнак чи дівчина почувалися особливими, не конформістами, не такими, як усі, вільними від гніту та заборон, нав’язуваних суспільством, яке можна лише зневажати, яке не заслуговує на повагу, в якому неможливо вжитися. Висновок ясний:

«сучасний вампір — HLV — той, що п’є кров, не живе в якомусь далекому замку на неприступній скелі в горах, не ганяється за своїми жертвами по полях і лісах, а відвідує дискотеки та нічні клуби. Його обличчя, звичайно, бліде, осяяне штучними та миготливими вогнями світломузики. Бути вампіром у наш час означає демонструвати непокору різним табу, відокремлення від маси, вільну поведінку, не стримувану заборонами, правилами чи власною совістю... Кров може перетворитися на таку собі своєрідну наркотичну залежність, від якої HLV не в змозі позбавитися, але сучасний вампір не вбиває своїх жертв. Для життя HLV потрібна лишень ложечка крові на добу, а решту часу він живиться як усі... Що змушує HLV пити кров свого донора? Для багатьох із них цей досвід набагато глибший, ніж статевий акт, набагато інтимніший, особливіший, усеохоплювальний»[103].

Абревіатура HLV, яку треба ще пояснити, походить від англійського Human Living Vampire, тобто «людиноподібний живий вампір». Ніхто більше не веде мову про безсмертних або вічних істот, ба про «істот, що в усьому схожі на звичайних людей, з якими ми зустрічаємося щодня». Життєву енергію, яка утримує їх живими, необхідно поповнювати. Таким чином «HLV можна вважати “хижаком”, що полює за енергією, яка потрібна йому для власного здоров’я, щоб влити в себе “життєву силу” інших»[104].

Після ось такого дещо нашвидкуруч намальованого порт­рета «одомашненого» вампіра, якому для супероргазму достатньо ложечки крові морської свинки на добу, хто б міг уявити собі, що в перші десятиліття другого тисячоліття вибухне справжня масова пристрасть до історій і пригод бентежних вампірів, здатних перетворюватися на жахливих вовків? Роман «Сутінки» (перший том саги) Стефані Маєр вийшов друком у Сполучений Штатах у 2005 році. Його перекладено двадцятьма мовами, продано п’ять із половиною мільйонів примірників. Чимала кількість фанатів-читачів із нетерпінням чекає на вихід кожної нової книжки. Коли побачила світ четверта з них, то вже через 34 години після того, як вона з’явилася у крамницях, було продано один мільйон триста тисяч примірників. У 2008 році за мотивами книжки було знято перший фільм, що мав шалений успіх у публіки. Зараз їх вже чотири. Ізабелла Свон переїжджає з сім’єю до невеликого містечка, де у школі знайомиться із блідим і загадковим Едвардом Каленом — 108-річним вампіром із зовнішністю сімнадцятирічного юнака. Едвард не тямиться від бажання спробувати крові дівчини, але намагається тримати себе в руках, щоб не вкусити її. Спочатку він нагадує такого собі вегетаріанця серед вампірів, потім збентеженого вампіра, згодом та збентеженість переростає у страждання, і лише у четвертому фільмі нарешті відбувається роковий, драматичний і фатальний укус[105].

Було б недоречним завершити цей розділ, навіть не згадавши про присутність вампірів у так званій високій культурі, на відміну від культури популярної. У романі «Замок перехрещених доль» Італо Кальвіно розповідає про те, як король з менестрелем спостерігають за жінкою, що п’є келих крові разом з померлим, який тільки-но встав із могили. За прикладом «Капіталу» Карла Маркса Пазоліні у 1968 році називає вампіром буржуа, що впивається в шию жертви «лише заради простого й природного бажання побачити, як вона стане блідою, сумною, негарною, позбавленою життєвої енергії, згорбленою, знівеченою, неспокійною, сповненою почуття провини, підступною, агресивною, войовничою, як він»[106]. Книжки Інтровін’є[107], Джованніні[108] та — передусім — уже згадувані раніше і дійсно чудові книжки Фуріо Джезі