Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

численної перської кінноти, у той час як у грецьких найманців Кіра цей рід війська був відсутній. ">[112], хоч і тутешні жителі ставляться до вас приязно? Хіба ви не бачите перед собою гірські хребти, нездоланні для вас, якщо ми захопимо висотні позиції в них? Хіба недосить річок, біля берегів яких нам легко було б, б’ючись, розбити вас по частинах? А серед них є і такі річки, які ви взагалі не змогли б перейти без нашої допомоги. /19/ Припустімо, нас спіткала б невдача у всіх цих діях, але ж перед вогнем безпорадні посіви. Ми могли б спалити поля і заморити вас голодом, перед яким не встоїть жоден воїн. /20/ Чому ж, маючи стільки можливостей строщити вас як завгодно, причому без будь-якого ризику чи шкоди для себе, ми відмовляємося від того способу, який лише і буде нечестивим перед богами і ганебним перед людьми? /21/ Тому що ті, хто силкується досягти чогось-небудь, вдавшись до брехливої клятви перед богами і віроломства перед людьми, — це люди, які опинилися у безвиході, величезній скруті, до того сповнені відчаю злочинці. Ми, Клеархе, не такі, у нас є здоровий глузд і розважливість. /22/ А чому, маючи можливість знищити вас, ми не зробили цього? Тож знай: причина цього — це моє палке бажання здобути довіру в еллінів. Я хотів би, щоб наймані війська, з якими Кір прийшов сюди, покладаючись на них завдяки платні, яку він давав їм, поверталися разом зі мною і були надійними для мене з огляду на вчинене їм добродіяння. /23/ Ти вже натякнув, яку цінну допомогу ви могли б мені надати, але для мене найважливіше одне: тіару[113] личить носити лише цареві, але, спираючись на вас, і будь-хто інший міг би мріяти про неї».

/24/ Ці слова Клеархові видалися щирими, і він сказав: «У такому разі хіба ті, хто, обмовляючи нас, намагався посіяти ворожнечу між нами, коли навіч стільки підстав для дружби, не підлягають найлютішим тортурам?» /25/ Тіссаферн відповів: «Авжеж, і якщо лишень ви, стратеги й лохаги, згодні прийти до мене, я при всіх назву тих, хто чинить підступи супроти мене і мого війська». /26/ Клеарх сказав: «Я всіх приведу і розкажу тобі, хто доносить мені на тебе». /27/ Після цього Тіссаферн гостинно попросив Клеарха залишитися у нього і разом пообідати.

Коли Клеарх наступного дня повернувся до табору, стало ясно, що він не сумнівається у цілком приязному ставленні Тіссаферна до еллінів. Він переповів свою розмову з ним і вмовляв піти до Тіссаферна тих, кого той запрошував, а викритих у наклепах еллінів звелів карати як зрадників і зловмисників. /28/ Він підозрював, що до обмов вдається Менон, бо ж знав про його зустріч із Тіссаферном у присутності Аріея, а також про його неприязнь до себе і про підступи з метою перебрати на себе владу над усім військом, а відтак перейти до табору Тіссаферна. /29/ Водночас Клеарх хотів усе військо залучити на свій бік й усунути в ньому своїх недоброзичливців. Деякі солдати відраджували його від наміру взяти із собою усіх стратегів та лохагів і нагадували про віроломство Тіссаферна. /30/ Проте Клеарх уперто наполягав на своєму, поки не домігся того, що було вирішено відрядити 5 стратегів і 20 лохагів. Їх супроводжували під приводом закупівлі провіанту на ринку близько 200 солдатів.

/31/ Коли вони дійшли до намету Тіссаферна, стратегів запросили увійти, а саме: Проксена-беотійця, Менона — фессалійця, Агія — аркадця, Клеарха-лаконця і Сократа-ахейця; лохаги ж залишилися надворі. /32/ Трохи згодом, за поданим сигналом, стратеги всередині були схоплені, а лохаги надворі — убиті. Після цього загін варварської кінноти пронісся рівниною, убиваючи всіх зустрічних еллініві — як рабів, так і вільних. /33/ Елліни, спостерігаючи з табору за цим галопом, були приголомшені і не розуміли в чому річ, аж поки не прибіг, тримаючи в руках свої кишки, аркадієць Нікарх, поранений у живіт, і не розказав про все, що сталося. /34/ Тоді елліни, перейняті страхом, побігли до зброї, щоб дати відсіч, бо ж думали, що варвари цієї ж миті вдеруться у табір.

/35/ Але до табору з’явилися лише Аріей, Артаоз і Мітрідат, колись найдовіреніші люди Кіра. Еллінський тлумач запевняв, нібито він бачить і впізнає серед них і брата Тіссаферна. З ними разом прийшло і близько 300 персів у панцирах. /36/ Підійшовши на близьку відстань, вони попросили вийти вперед лохагів і стратегів, якщо такі є в еллінів, щоб передати їм цареве веління. /37/ Тоді, у супроводі охорони, виступили вперед еллінські стратеги Клеанор-орхоменець і Софенет-стімфалієць, а разом із ними і Ксенофонт-афінець, з наміром дізнатися про долю Проксена. Хірісоф був відсутній, бо він разом із загоном солдатів добував провіант у якомусь селі. /38/ Коли вони зупинилися на такій відстані, що можна було чути слова, Аріей сказав: «Елліни, Клеарх виявився клятвопорушником і порушником угоди, тому тепер скараний на горло і помер. А Проксен і Менон за звістку про його лихий умисел оточені у нас неабиякою шаною. Від вас же цар вимагає скласти зброю; він каже, що вона належить йому, бо ж це була зброя Кіра, його раба[114]». /39/ На це елліни відповіли таким чином, причому говорив Клеанор-орхоменець: «О наймерзотніший нелюде, Арією, і ви всі, колишні друзі Кіра, невже вам не соромно ані перед богами, ані перед людьми, вам, що поклялися мати спільних з нами друзів і ворогів, а тепер запродали нас разом із Тіссаферном, найнечестивішою і найлихішою людиною? Ви вбили тих самих людей, яким складали клятви і зрадили нас усіх, а тепер приходите до нас разом з нашими ворогами?»/40/ Аріей сказав: «Клеарх першим став чинити підступи Тіссафернові, Оронтові і всім нам, хто був з