Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

пані Сін і Дайюй сіли в неї, служниці опустили фіранки. Потім служники віднесли коляску на просторіше місце й упрягли в неї смирного мула.

Виїхавши через західні бічні ворота, коляска рушила до головного східного входу палацу Жунго, в’їхала в криті чорним лаком більші ворота й опинилася біля других внутрішніх воріт.

Пані Сін вийшла з коляски, за нею пішла Дайюй, і вони разом попрямували у двір. Дайюй подумала, що десь тут розташований сад палацу Жунго.

Пройшовши через триярусні ворота, вони побачили головний будинок з маленькими вишуканими флігелями й терасами, зовсім не схожими на величні будівлі тієї частини палацу Жунго, де жила матінка Цзя. У дворі було багато дерев, то тут, то там височіли гірки різнобарвного каміння.

Заледве вони переступили поріг залу, як назустріч їм вийшла ціла юрба наложниць і служниць, ошатно одягнених, із коштовними прикрасами.

Пані Сін запропонувала Дайюй сісти, а сама послала служницю по Цзя Ше.

Служниця незабаром повернулася й доповіла:

— Пан звелів передати, що не вийде, він нездужає. До того ж він боїться, як би ця зустріч не засмутила і його, й панянку. Він просить панянку не журитись — у бабусі й у тітки їй буде не гірше, ніж удома. А з сестрами — веселіше, хоча вони дурні й неосвічені. Якщо панянці щось не сподобається, нехай не соромиться, скаже.

Дайюй підвелася, кілька разів шанобливо кивнула, посиділа трохи й почала прощатися.

Пані Сін умовляла її залишитися попоїсти, але Дайюй з усмішкою відповіла:

— Ви такі люб’язні, тітонько, що відмовлятися, справді, незручно. Але я маю ще піти поклонитися другому дядькові, і якщо затримаюся, мене вважатимуть нечемною. Я відвідаю вас якось, а зараз, сподіваюся, ви мені вибачите.

— Нехай буде по-твоєму, — погодилася пані Сін і наказала двом мамкам відвезти Дайюй назад. Вона провела дівчинку до воріт, дала ще кілька розпоряджень служникам і, лише коли коляска від’їхала, повернулася в дім.

Дайюй дісталася тієї частини палацу, де жила бабуся, вийшла з коляски й побачила бруковану алею, вона починалася просто від воріт. Мамки й няньки негайно оточили її, повели в східному напрямку через прохідну залу, що простяглася зі сходу на захід, і біля ритуальних воріт перед входом у двір зупинилися. Тут теж були величні будівлі, флігелі й склепінчасті двері, тільки не схожі на ті, які Дайюй уже бачила. Лише тепер вона здогадалася, що це жіночі покої.

Коли Дайюй наближалася до зали, увагу її привернула дошка з дев’ятьма золотими драконами на чорному тлі, де було написано: «Зала щастя й благоденства». А нижче дрібними ієрогліфами: «Такого-то року, місяця й числа цей автограф подаровано імператором Цзя Юаню, відзначеному титулом Ганго-гуна». Під цим написом стояла імператорська печатка.

На червоному столику із сандалового дерева з орнаментом у вигляді згорнутих кільцем драконів стояв бронзовий старовинний триніжок, що позеленів од часу, заввишки три чі, а позаду, на стіні, висіла виконана тушшю картина, що зображувала очікування аудієнції в імператорському палаці. По один бік картини стояла різьблена золота чаша, по інший — кришталевий кубок, а на підлозі вишикувалися в ряд шістнадцять стільців із кедрового дерева. На двох дошках чорного дерева були вирізані золоті ієрогліфи — парний напис вихваляв нащадків дому Жунго:

У внутрішніх покоях перлів гра — і сонця, й місяця відіб’є блиск. І перед входом розмаїтість вбрань, як мерехтливе сяйво зір з імли.

Нижче йшли дрібні ієрогліфи: «Цей напис зроблено власноручно потомственим наставником Му Ши, наділеним за особливі заслуги титулом Дун’аньського вана».

Зазвичай пані Ван жила не в головному будинку, а в невеликому східному флігелі із трьома покоями, і мамки провели Дайюй просто туди.

Біля вікна, на широкому кані, покритому заморським бордовим килимом, — довгаста червона подушка з вишитим золотом драконом і великий матрац теж із зображенням дракона, тільки на жовтому тлі. Обабіч кана — маленькі лаковані столики, у вигляді квітки сливи; на столику ліворуч — триніжок часів Вень-вана, а поряд із ним — коробочка з пахощами й ложечка; на столику праворуч — чудова жучжоуська ваза[33], що переливається всіма барвами веселки, з найрідкіснішими живими квітами. Біля західної стіни — чотири крісла в чохлах із червоного зі сріблистим відливом квітчастого шовку, і перед кожним — ослінчик для ніг. Праворуч і ліворуч від крісел також два високі столики з чайними чашками й вазами для квітів. Було там іще трохи всяких меблів, але докладно описувати їх ми не будемо.

Мамка запропонувала Дайюй сісти на кан — там на краю лежали два невеликі парчеві матрацики. Але Дайюй, знаючи своє становище в домі, не піднялася на кан, а опустилася на стілець у східній частині кімнати. Служниці поспішили налити їй чаю. Дайюй пила чай і розглядала служниць: одягом, прикрасами, а також манерами вони відрізнялися від служниць з інших родин.