Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

Кардіґана гусарським полкам довелося відступати. Питання про хоробрість легкої кавалерії вирішила нова війна з Туреччиною 1877–1878 років.

Київський гусарський полк, який був разом з інгерманландцями під Балаклавою, успішно брав участь у блокаді Плевни. Там само перебував і гусарський Маріупольський полк. Лейб-гвардії Гусарський і Гродненський полки в складі загону генерала І. Гурко здійснили безприкладний перехід узимку через Балкани. Лубенські гусари утримували пости бойової охорони на берегах Дунаю (у Зимниці).

У 1882 році всі армійські гусарські полки були перейменовані на драгунські, назву гусарських зберегли лише два гвардійських полки. У 1907 році старі гусарські полки були знову відновлені.

Отже, в 1910 році в російській армії було 20 гусарських полків, і два гвардійських: лейб-гвардії Його Величності і лейб-гвардії Гродненський. Усі воєнні роки, починаючи з 1914 року, гусарські, як і інші кадрові полки російської армії, провели на фронті.

У лютому 1918 року в зв’язку з розформуванням більшовиками армії гусарські полки були розпущені.

Модна “угорка”

Як уже зазначалося, росіяни запозичили не лише сам рід військ, а й пов’язаний з ним одяг. Незвичайність і ошатність гусарської уніформи так сподобалася обивателям, що вона надовго прижилася в Росії. Популярність одягу в стилі гусарського мундира в першій половині XIX століття була пов’язана з особливою престижністю військової форми, належності до військового стану.

Коротка куртка з сукна, оброблена шнурами по швах і на грудях в наслідування гусарському доломану або ментику, отримала назву угорки. Вона була улюбленим одягом сільських поміщиків, навіть тих, хто не мав жодного стосунку до військової служби.

Це захоплення угоркою було добре відомо, а тому нерідко в літературних творах 1840-х років її згадують в іронічному сенсі. Так, російський письменник В. Солоґуб в одному зі своїх оповідань писав: “В Москве есть еще один класс, который не военный и не статский, который ходит в усах, в шпорах и в венгерке, но это до нас не касается: мы говорим единственно о молодых людях Пєтербурґских”. Гоголівський персонаж Ноздрьов подорожує у супроводі свого зятя Мижуєва, вдягненого в угорку: “Белокурый был в темно-синей венгерке, чернявый просто в полосатом архалуке”. Для читачів гоголівської поеми такий штрих до портрету, позначений єдиним словом “угорка”, слугує дуже ємною характеристикою персонажа і його способу життя, навіть при тому, що інших подробиць біографії письменник не згадує.

Крім угорки — гусарської куртки — в XIX столітті існувала також угорка, що своїм кроєм походила з каптану XVI століття, обробленого шнурами. А. Фєт у своїх спогадах пише: “Помню, что через залу прошел Аполлон Григорьев в новой с иголочки черной венгерке, со шнурами, басоном и костыльками, напоминавшей боярский кафтан. На ногах у него были ярко вычищенные сапоги с высокими голенищами, вырезанными под коленями сердечком”.

У другій половині XIX століття угорка поступово вийшла з повсякденного побуту чоловіків, але з’явилася у трансформованому вигляді в жіночому та дитячому одязі. Так, у 1870-х роках увійшов у моду костюм “Денис” — витончений дамський жакет з оздобленням за зразком гусарської форми часів війни 1812 року. Тоді ж угоркою стали називати куртку військового зразка, зшиту як ментик, оздоблений чорним смушком.

Розділ 6
РОСІЙСЬКА ТІЛЬНЯШКА
Бретонська сорочка

У багатьох країнах світу тільняшку сприймають як предмет споконвічно російської військової атрибутики. У Росії навіть існує культ тільняшки. Так, одним із неофіційних військових свят, значення якого важко перебільшити, є день народження російської тільняшки, що його щорічно відзначають 19 серпня. Однак, як і у багатьох інших військових атрибутів, у “російської” тільняшки неросійське походження.

Офіційний прапор французької Бретані

Нині більшість істориків сходиться на думці, що перші тільняшки з’явилися у Франції близько 1850 року. Так, наприклад, представники французької фірми “Сен-Жам” (Saint James) заявляють, що тільняшку як предмет одягу було винайдено в однойменному нормандському місті приблизно 160–170 років тому. Щоправда, існують історичні факти, які свідчать про те, що перший прототип тільняшки — так звана “бретонська сорочка” (breton top) — з’явився набагато століть раніше у Бретані у тамтешніх рибалок, імовірно, в XVII столітті. Навіть прапор Бретані схожий на тільняшку. Тоді багато бретонських рибалок вступали на морську службу. З ними по всьому Старому Світові почала подорожувати і мода на бретонські сорочки з бавовни.

Хай там як, саме французи першими почали навмисно одягати чорно-білі довгі сорочки. Згідно зі старовинним повір’ям, морську безодню населяли різні духи, демони і русалки, в тому числі й морський диявол, яким здавна лякали всіх, хто виходив у відкрите море. Кожен з цих духів становив серйозну небезпеку для підкорювачів