Тарас Завітайло - В тіні янгола смерті

— Не витягне, — сказав Бородавка.

— А, біс із ним! — махнув рукою Андрій. — Нехай морить!

Дуб з Вітряком зник за очеретами.

Постоявши ще хвильку-другу, нечисть, так наче й нічого не сталося, спокійно продовжила гуляти в карти, а козаки відправилися на полювання.

Повернулися вони лише під вечір, заставши водяника й лісовиків за тим же заняттям. Вітряка не було, але в плавнях чулося його завивання.

— От упертий чортяка! Дістав уже! Цілий день виє, як недорізаний! — роздратовано буркнув Никодим.

Бородавка кинув на землю зайця; Андрій же дістав з торби чотири жирні качки.

— А від допомоги відмовляється, — додав Кулака.

Раптом дуб з Вітряком знову показався з-за очерету, і плив він уже не так швидко.

— Таки заморить, — здивувався Андрій.

Вечоріло. Сонце вже наполовину сховалося за обрій. Козаки готували дичину. Її запах апетитно лоскотав ніздрі стомленому Вітряку, і він з досадою поглядав на берег. І ось човен нарешті потягнуло до піщаної коси.

— Заморив! — крикнув Вітряк хриплим голосом.

Сом підійшов до берега на мілину й ткнувся мордою в пісок.

— Тепер хапайте його! У!

Кулака підійшов до коси і витягнув рибину.

Сом, завдовжки у два сажні, нагадував колоду. Водяник, по-доброму заздрячи домовикові, дивився на загнану рибину.

— Молодець, Вітряку! — з захопленням вигукнув він.

— У! — домовик витер мокре від поту чоло. — Заморив-таки…

— Це ще хто кого заморив! — засміявся Андрій.

Вітряк втомлено, але задоволено всміхнувся.

Через два дні дуб уже піднімався догори Дніпром. Козаки і нечисть збиралися по дорозі заїхати на острів Хортицю, з якого і починався Великий луг. Оплот запорізького козацтва, з північної сторони своєї Хортиця стрімкими скелями здіймалася над водою. Саме тут славний князь Дмитро Вишневецький об’єднав роздрібненні козацькі загони у сильне, безстрашне військо запорізьке, звів на острові укріплений замок, який згодом і назвали Січчю.

Хортиця була найбільшим островом на Запорожжі. Чималу частину її займав віковічний ліс, але були там і великі пасовиська для коней, і кришталево чисті озера, де вдосталь було птахів, риби і раків. А ліс просто-таки кишів усякою звіриною! Словом, військо князя ні в чому не нуждалося. Хортиця годувала і берегла своїх захисників, своїх дітей — козаків запорізьких.

З півдня, відкіля підходив дуб, береги були пологими. До них і причалили.

— Ось, — гордо сказав Бородавка, звертаючись до лісовиків, — це і є Хортиця. Тут стояв зі своїми запорожцями наш славетний Байда, поки взимку стотисячне військо султана не взяло його в облогу. Чотири місяці козаки трималися! Хоча й довелося згодом залишити Січ… Але козаки славно вирвалися з оточення — не одна бусурманська голова впала до ніг січовиків!

Лісовики з неабияким інтересом розглядали острів козацької слави. Чітко виднілися руїни Старої Січі, земляні вали й обгорілі частоколи.

— А де тепер Січ? — запитав Кулака.

— На Базавлуцькому острові. Ми його обійшли стороною. Сподіваюся, ви не думаєте записуватися в запорожці? — запитав Андрій.

Лісовик посміхнувся і закрутив головою.

— Наше місце в лісі. Правда, Жменько?

— Правда, Кулако.

Насилу пробираючись крізь високу, густу траву, козаки і нечисть прямували вглиб острова. Ще здалеку вони побачили те, заради чого сюди приїхали. Балачки припинилися, як по команді.

Величезний, могутній Дуб одиноко стояв серед поля, його гігантські віти здіймалися так високо, що здавалося, ніби він підпирає ними небо, щоб не впало. Безліч птахів кружляло над ним, та голоси лише деяких з них долинали згори, — такий високий був цей Дуб!

Підійшовши ближче, лісовики застигли перед велетом у німому захваті. Жодної сухої гілки не було на ньому, і лише з однієї сторони видно було давно зарубцьовані сліди сокир.

Жменька вражено вказав на них:

— У якого ж це ката рука піднялася?!

Бородавка крекнув.

— У князя Володимира Великого, — винувато відповів він.

— Але чому?! Навіщо? — обурився Кулака.

Старий характерник зітхнув.

— Повертаючись із Херсонеса, князь велів повалити Дуба. Володимир прийняв хрещення, а Дуб цей був уособленням язичництва. Пращури наші приносили тут жертви язичницьким богам, провадили обрядові дійства, творили офіри… Та військо збунтувалося, оскільки не всі ще християнами зробилися, і впросили князя залишити Дуб…

Раптом за велетом щось зашурхотіло, і з-за стовбура з обох його боків показалися дві пики — одна сірувата, друга чорна.

— Поторочі! — в один голос вигукнули всі.

Вітряк потягнувся до